Палата податкових консультантів України
Про професію
Хто такий податковий
консультант, вимоги, перелік і
вартість послуг та ін.
Семінари/Вебінари
Семінар «Актуальні питання опо
даткування податкова лібералі
зація» 4 Грудня 2015 р.
Новини
Найважливіші новини Палати
податкових консультантів
Питання
Актуальні питання

Хто такі податкові радники (консультанти)?

Це одна із найбільш престижних та високоплачуваних професій у багатьох країнах світy.

Податковий радник (консультант) - це спеціаліст у галузі фінансового обліку, податкового законодавства та пов'язаних із ним галузях. Основна ціль його діяльності – це мінімізація ризиків юридичних та фізичних осіб у сфері оподаткування...

Cемінар «Актуальні питання оподаткування: податкова лібералізація»

Податкова лібералізація: що пропонує проект закону №3357? Найсвіжіші роз'яснення та відповіді на всі технічні питання від наших експертів!

15 червня Палата податкових консультантів разом з податковим комітетом Торгово-промислової палати України провели круглий стіл з актуальних питань практики податкових спорів. Модератор круглого столу Дмитро Михайленко представив запрошених доповідачів: Антона Поляничко, радника Голови Вищого адміністративного суду України, та Євгенію Усенко, суддю Вищого адміністративного суду України.

Хто такі податкові радники (консультанти)?

Це одна із найбільш престижних та високоплачуваних професій у багатьох країнах світy.

Податковий радник (консультант) - це спеціаліст у галузі фінансового обліку, податкового законодавства та пов'язаних із ним галузях...

Слідами бенефіціара


Концепція бенефіціарного власника з'явилася у вітчизняному законодавстві, як відомо, завдяки бажанню податкових органів знайти... ефективний інструмент боротьби...

Інтерв'ю с Головою Палати податкових консультантів Киргизстана


Стаття доступна в російській редакції...

12 кроків припинення діяльності Благодійного фонду


Закономірно, що на етапі припинення діяльності громадської організації чи благодійного фонду можуть виникати ряд питань...

Прозорість видобувних галузей: міжнародний досвід та перспективи для України

Поширеною є думка, що прерогатива видобутку нафти та газу належить таким основним гравцям, як Сполучені Штати Америки, Російська Федерація, країни Аравійського півострову, Близького Сходу, Латинської Америки тощо. Проте, на тлі світових новин щодо цінових маніпуляцій на ринку чорного золота та блакитного палива увага майже не приділяється стану цієї галузі на національному рівнів Україні. Хоча останніми роками видобуток таких природних ресурсів набуває нового змісту з огляду на зміну підходів у здійсненні державного та громадського контролю сфери надрокористування.

Вражаюча статистика

Варто відзначити, що балансові запаси нафти в Україні складають 189,3 млн. тон, у той час як щорічно видобувається лише 3 млн. тон ресурсу. Цікаво, що обсяг природного газу в надрах нашої держави сягає 962 млрд. м3, а фактичний видобуток – 21млрд. м3/рік. Загалом внесок нафтогазової галузі, в якій працевлаштовано 55600 чоловік, у ВВП України становить 1,3 %.

Ця та інша інформація стосовно видобутку корисних копалин в Україні, платежів, які здійснюють видобувні компанії, останнім часом стає більш відкритою та консолідованою завдяки впровадженню міжнародних стандартів прозорості видобувних галузей (далі – ІПВГ). Так, у грудні 2015 року опубліковано перший національний Звіт Ініціативи прозорості видобувних галузей України, основним завдання якого є розкриття інформації про діяльність користувачів нафтогазоносних надр, а також про платежі, які вони здійснили на користь держави у 2013 році). Відтепер такий звіт планується готувати та оприлюднювати щороку.

Інформація про ІПВГ

ІПВГ є незалежним і добровільно підтримуваним на міжнародному рівні стандартом забезпечення прозорості, який  полягає у оприлюдненні інформації про податкові платежі, ліцензії, контракти, виробництво та інші ключові питання стосовно видобутку природних ресурсів. У 2009 році Україна зобов’язалася імплементувати цей стандарт, а в 2013 році вже отримала статус країни-кандидата ІПВГ, що на рівні міжнародної спільноти відображує відданість держави демократичним цінностям, орієнтованість на модернізацію та реформи.

Увага держави та громадськості до використання природних ресурсів в Україні є невипадковою та обумовлена інтеграцією країни в сучасний міжнародний економічний простір, інвестиційний потенціал якого вимагає високих стандартів прозорості та зрозумілості господарської діяльності.

Досягти бажаного соціально-економічного ефекту від видобувної промисловості можливо лише за умови дотримання балансу між віддачею галузі для інвестора та задоволенням потреб суспільства.

Ракурс України: плюси та мінуси

Зрозуміло, що ІПВГ фактично є інструментом на шляху досягнення відкритості даних про надрокористувачів. Така діяльність сприяє покращенню інвестиційного клімату та підконтрольності фінансових потоків, а збільшення інвестицій, запобігання та викриття корупційних схем, виявлення ухилень підприємств видобувної галузі від сплати усіх належних платежів дозволяє наповнити бюджети різних рівнів, у тому числі з метою реалізації програм місцевого розвитку.

Втім, хоча в розподілі платежів від здійснення видобутку природних ресурсів суспільство зацікавлено найбільше, на сьогоднішній день, на жаль, це питання не охоплюється Звітом ІПВГ в Україні. Більше того, на відміну від інших країн світу, які впроваджують стандарти ІПВГ, в Україні наразі не створено механізму такого розподілу, у зв’язку з чим надходження від підприємств видобувної галузі як до державного, так і до місцевих бюджетів безслідно розчиняються у загальних фінансових показниках.

Вирішення проблеми підконтрольності розподілу надходжень за відпрацювання природних ресурсів потребує значних спільних зусиль державних та громадських інституцій. Досвід функціонування ІПВГ в інших країнах та активність української спільноти у впровадженні цього стандарту надають надії на позитивні зрушення в законодавчому та організаційному вдосконаленні видобувного напрямку.

Чому важливо куди йдуть податки і збори видобувної галузі?

Відповідь насправді лежить на поверхні – видобуток корисних копалин здебільшого напряму пов'язаний із погіршенням екологічного стану місцевості, а стан соціально-економічного розвитку громад, на території яких випрацьовуються підземні запаси, залишає бажати кращого.

У пересічного громадянина України такі регіони як Полтавщина, наприклад, або Чернігівщина в останню чергу асоціюватимуться із промисловим видобутком нафти та природного газу. Навпаки, згадуючи ці області можливо лише уявляти свого роду екологічний оазис порівняно із звичними промисловими регіонами держави. Однак, об’єктивна реальність є не такою райдужною.

У різних областях країни розробляється понад дві з половиною сотні родовищ нафти та природного газу, причому левова частка податкових та неподаткових платежів видобувних підприємств, як і усіх інших суб’єктів господарювання, спрямовується безпосередньо до державного бюджету і лише незначна їх частина залишається в бюджетах на місцевому рівні.

Подальший розподіл цих надходжень, у тому числі екологічного податку, разом із усіма властивими видобувній галузі платежами, відбувається за незалежними від волігромади критеріями. Про механізм соціально-корпоративної відповідальності перед  громадами, на долю яких припав тягар промислової розробки родовищ, наразі дискусія ведеться лише в теорії.

Проте, такий стан речей для міжнародної практики є вкрай відсталим і потребує негайного напрацювання шляхів виходу із ситуації.

Із досвіду інших країн: Казахстан

Для прикладу позитивної практики розподілу доходів від видобувних галузей візьмемо нашого колегу із пострадянського простору – Республіку Казахстан. Якщо в Україні бюджетні надходження від господарської діяльності розщеплюються у двох напрямках – Державний бюджет України та місцеві бюджети, то в Казахстані доходи від видобувних компаній надходять поряд з республіканським та місцевими бюджетами також до Національного фонду республіки.

Зокрема, Національний фонд акумулює частину доходів, які формуються переважно нафтогазовим сектором економіки за сприятливої цінової кон’юнктури зметою збереження їх для майбутніх поколінь, з однієї сторони, та з іншої – для підтримки необхідного рівня державних видатків, в першу чергу соціальних, на випадок падіння ціни на нафту.

Цільові трансферти з Національного фонду Республіки Казахстан призначаються, як правило, на суспільно важливі проекти, такі як будівництво дорожніх магістралей, залізниць, оздоровлення банківського сектору, фінансування фондів загальнодержавного значення і т.д.

Податки від видобувного сектора, як і в Україні, цільового призначення не мають та спрямовуються на поточні видатки, проте, бюджетне законодавство Казахстану передбачає спеціальні відрахування надрокористувачів на фтогазового та гірничорудного секторів на соціально-економічний розвиток регіону та розвиток його інфраструктури в рамках виконання контрактних зобов’язань.Тобто, Республіка Казахстан практикує залучення підприємств видобувної галузі до участі у соціально-економічному розвитку громад шляхом укладання відповідних угод з місцевими виконавчими органами, причому фінансові надходження на такі цілі є підзвітними в рамках ІПВГ та відображені у національному Звіті ІПВГ Казахстану.

Цікавим моментом є те, що з 2014 року за указом Президента Республіки Казахстан впроваджено щорічні зустрічі широкого формату на місцях за участі керівників адміністративно-територіальних одиниць, місцевих депутатів, керівників видобувних компаній та громадськості з метою обговорення питань діяльності підприємств та їх видатків на соціально-економічний розвиток регіонів.

Досвід Норвегії

Казахський досвід спрямування доходів від видобутку нафти до спеціального фонду не є ексклюзивним у світі, адже неймовірних успіхів в адмініструванні нафтових надходжень досягла перлина Скандинавії Норвегія, створивши Державний пенсійний фонд – Глобальний (колишній Державний нафтовий фонд).

Саме до цього, умовно кажучи, Пенсійного фонду Норвегії відраховуються наддоходи нафтової промисловості, до яких належать нафтовий податок, збори, дивіденди від чи не найбільшої нафтової корпорації країниStatoil та грошові потоки від SDFI (State’sDirectFinancialInterest) – специфічної інституції, в якій держава володіє часткою багатьох нафтогазових родовищ, трубопроводів та об’єктів наземної інфраструктури.

Не зовсім традиційно, але Державний пенсійний фонд – Глобальний не спрямовує ресурси на пенсійне забезпечення, а виконує функції схожі з компанією по управлінню активами. Фонд постійно інвестує в різні проекти по всьому світу, набуває корпоративних прав в найбільших корпораціях та іншим чином забезпечує ефективне збереження та примноження доходів від нафтогазового сектору.

На сьогодні розмір Фонду становить понад 800 млрд. доларів, які країна успішно акумулює з думкою про майбутні покоління. На відміну від Казахстану трансферти до бюджету Норвегії з Фонду не можуть перевищувати 4 % на рік.

Інвестує Фонд за наступним принципом: 60% спрямовується на фондовий ринок, 35% - у облігації інших країн (так званий фіксований дохід) та 5% - у нерухомість.

Цікаво, що Фонд інвестує у майже 80 країн світу, у близько 9000 підприємств, серед яких корпорації Apple, Microsoft, Nestleтощо. Вкладає в будівництво нерухомості у таких найбільших мегаполісах світу як Лондон, Париж та інших містах.

Оскільки Фонд продовжує зростати, Норвегія фактично перетворює свою залежність від нафтових ринків на залежність від фінансових ринків.

Яскравим показником зниження нафтової залежності є порівняння доходів, які уряд отримує від нафтового сектора, з фінансовою віддачею нафтового фонду. Уже декілька років поспіль фінансова віддача була більше і зростає, особливо з урахуванням зниження цін на нафту в останні роки.

Але важливим є ступінь відкритості цього Фонду та інвестицій. На сайті установи розміщується максимум інформації про шляхи інвестування, навіть про конкретні підприємства та суми. Наприклад, на сайті Фонду є інтерактивна карта світу, на якій відображені, у тому числі, інвестиції в Україну, а саме: близько 195 млн. дол. вкладено в Уряд країни та близько 27 млн. дол. інвестовано в приватні компанії за відкритим переліком.

Втім, досвід Норвегії для України є не дуже прийнятним, оскільки масштаб видобутку чорного золота для країн є неспіврозмірним, а регіональна бюджетна політика Норвегії не залежить від джерел її формування. Єдине та водночас найважливіше, що варто взяти в норвежців на замітку – усе треба робити з розумом і відповідальністю за майбутні покоління.

Із практики впровадження ІПВГ Киргизстану

Не зайвим буде також розглянути досвід іншої пострадянської країни – Киргизстану, бюджетна система якої подібна українській та передбачає два рівні: республіканський та місцеві бюджети.

У той же час, в Республіці Киргизстан передбачені відрахування на розвиток інфраструктури місцевого значення від розробників родовищ корисних копалин, відрахування від реалізації корисних копалин, родовища яких розташовані на території земель лісового фонду та земель запасів, а також інші надходження, певний відсоток яких спрямовується до Фондів розвитку регіонів.

До таких фондів належать Фонди розвитку областей та Фонди розвитку районів. Окрім бюджетних коштів, сформованих за рахунок зазначених відрахувань, Фонди можуть наповнюватися також за рахунок добровільних внесків. Головною метою цих Фондів є підтримка пріоритетних ініціатив місцевих громад, спрямованих на підвищення рівня життя громадян, створення умов для місцевого економічного розвитку.

Розподіл коштів Фондів розвитку регіонів у Киргизстані доволі вражаючий у розрізі цілей їх спрямування. Це може бути як благоустрій та розвиток інфраструктури, заходи із забезпечення населення питною водою чи взагалі інвестування у новий бізнес, а може бутитакож і підтримка талановитої молоді, кредитування багатодітних сімей і таке решта.

Однак, не все в Республіці Киргизстан так ідеально в дійсності, як на папері, оскільки вказані Фонди почали створюватися лише у 2014 році та наразі належним чином не запрацювали, серед іншого і з причин законодавчих протиріч. Але сам підхід до розподілу доходу держави від видобувних галузей заслуговує на увагу, тим більше, що ймовірно функціонування цих Фондів в Киргизстані також в подальшому висвітлюватиметься у Звітах ІПВГ.

Та все ж таки варто зауважити, що більшість компаній, працюючих у видобувній галузі Киргизстану, в тій чи іншій мірі мають зобов’язання із фінансування та реалізації спеціальних програм з комплексного розвитку регіонів, в яких вони ведуть свою діяльність. На законодавчому рівні в республіці введено поняття соціального пакету, що являє собою угоду між виконавчим органом відповідної адміністративно-територіальної одиниці та надрокористувачем про сприяння у соціально-економічному розвитку регіону, на території якого розташований об’єкт надрокористування загальнодержавного значення.

Практика соціально-корпоративної відповідальності Киргизстану вже може похвалитися, наприклад, реалізацією програм підтримки малого бізнесу у відповідних районах, відновлення земель та покращення зрошення, реалізацією програми реконструкції шкіл, виділення грантів, надання пожертв на обладнання та інші матеріали на користь місцевих громад.

А як в Індонезії?

Не лише соціально-корпоративну, а й екологічну відповідальність несуть компанії видобувної галузі в Індонезії. До речі, Індонезія також приєдналася до міжнародного стандарту ІПВГ та щорічно готує докладні звіти, з яких можна почерпнути корисний досвід і для України.

Видобувна промисловість в цій державі зобов’язана фінансувати відновлення навколишнього середовища та заходи з рекультивації земель. При цьому, окремо для нафтогазового та гірничорудного секторів передбачені різні спеціалізовані фонди на такі цілі. Власне, соціально-корпоративна та екологічна відповідальність на підприємствах видобувної галузі забезпечується впровадженням відповідних програм та є вимогою законодавства Індонезії.

Завдяки програмам соціально-корпоративної відповідальності видобувні компанії підтримують місцеве населення в релігійних та соціально-культурних питаннях, справах молоді та спорту;надають кошти громадам, у тому числі пожертвування постраждалим від стихійних лих чи на інші потреби,сприяють розширенню можливостей місцевих громад, які проживають біля місць провадження видобуткуз метою поліпшення рівняїх життя, стану економіки, освіти та охорони здоров'я. Крім того, компанії видобувного сектору сприяють розвитку соціальної інфраструктури шляхом допомоги школам, фінансування місць відправлення культу, лікарень, будівництва доріг, мостів та інше, а також беруть участь у вирішенні питань захисту навколишнього середовища.

Перспективи для України

Повертаючись до України підсумуємо, що видобувна галузь, зокрема нафтогазовий сектор, наразі потребує суттєвих реформ, особливо в контексті використання місцевої складової та забезпечення соціально-економічного розвитку громад, на території яких здійснюється промисловий видобуток природних ресурсів. Наведений для прикладу аналіз стану цієї галузі в інших країнах свідчить про значні упущення вітчизняного законодавства. При всьому цьому, досліджені країни не є флагманами економічного розвитку у світі, за винятком, напевне, Норвегії, але у впровадженні очевидних речей вони зробили на декілька кроків більше ніж Україна.

Екологічний та соціально-економічний розвиток місцевості, що віддає свої ресурси на благо економіки держави, зобов’язаний,як мінімум, бути забезпечений державою та врегульований зрозумілим законодавством, а крім того – маєбути впроваджена соціально-корпоративна відповідальність шляхом укладення угод безпосередньо з компаніями-надрокористувачами.

На сьогодні громадськість добивається передачі хоча б незначної частини податкових платежів видобувних компаній на місцевий рівень з метою подальшого їх використання на користь громади. Так, у Верховній Раді України зареєстровано законопроект № 3038, який стосується внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо упорядкування системи надходження та використання коштів із рентної плати за користування надрами для видобування нафти, природного газу та газового конденсату.

Завдяки цьому законопроекту існує надія передати п’ять відсотків від рентної плати місцевим громадам, що по суті буде не великою, але перемогою України на шляху взяття під контроль надходжень від видобутку корисних копалин.

Проте, такі зрушення є повільними та без участі держави у процесі забезпечення справедливого розподілу надходжень від видобутку природних ресурсів, досягти жодних результатів для народу України не вдасться.

Насамкінець, варто побажати успіху у впровадженні в Україні ІПВГ, оскільки багато в чому висвітлення проблематики цього сектору стало доступним завдяки старту такого проекту. Досягнення прозорості на етапі провадження видобувної діяльності та акумулювання відповідних надходжень до бюджетів неминуче призведе до справедливого розподілу цих надходжень з урахуванням інтересів усіх сторін процесу використання природних ресурсів, які за Конституцією України належать українському народові.

 

Ігор Волобуєв

Експерт із питань оподаткування ГО «Палата податкових консультантів»

Матеріал підготовлено в рамках реалізації субгранту проекту «Зміцнення місцевої фінансової ініціативи (ЗМФІ-ІІ) впровадження» у частині надання допомоги в реалізації компоненту «Ініціатива прозорості видобувних галузей (ІПВГ) в Україні», який фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID).

 


Fatal error: Class CToolsCssCache contains 1 abstract method and must therefore be declared abstract or implement the remaining methods (DrupalCacheInterface::__construct) in /home/ppk/ppk.org.ua/www/sites/all/modules/ctools/includes/css-cache.inc on line 52