Палата податкових консультантів України
Про професію
Хто такий податковий
консультант, вимоги, перелік і
вартість послуг та ін.
Семінари/Вебінари
Семінар «Актуальні питання опо
даткування податкова лібералі
зація» 4 Грудня 2015 р.
Новини
Найважливіші новини Палати
податкових консультантів
Питання
Актуальні питання

Хто такі податкові радники (консультанти)?

Це одна із найбільш престижних та високоплачуваних професій у багатьох країнах світy.

Податковий радник (консультант) - це спеціаліст у галузі фінансового обліку, податкового законодавства та пов'язаних із ним галузях. Основна ціль його діяльності – це мінімізація ризиків юридичних та фізичних осіб у сфері оподаткування...

Cемінар «Актуальні питання оподаткування: податкова лібералізація»

Податкова лібералізація: що пропонує проект закону №3357? Найсвіжіші роз'яснення та відповіді на всі технічні питання від наших експертів!

15 червня Палата податкових консультантів разом з податковим комітетом Торгово-промислової палати України провели круглий стіл з актуальних питань практики податкових спорів. Модератор круглого столу Дмитро Михайленко представив запрошених доповідачів: Антона Поляничко, радника Голови Вищого адміністративного суду України, та Євгенію Усенко, суддю Вищого адміністративного суду України.

Хто такі податкові радники (консультанти)?

Це одна із найбільш престижних та високоплачуваних професій у багатьох країнах світy.

Податковий радник (консультант) - це спеціаліст у галузі фінансового обліку, податкового законодавства та пов'язаних із ним галузях...

Слідами бенефіціара


Концепція бенефіціарного власника з'явилася у вітчизняному законодавстві, як відомо, завдяки бажанню податкових органів знайти... ефективний інструмент боротьби...

Інтерв'ю с Головою Палати податкових консультантів Киргизстана


Стаття доступна в російській редакції...

12 кроків припинення діяльності Благодійного фонду


Закономірно, що на етапі припинення діяльності громадської організації чи благодійного фонду можуть виникати ряд питань...

Резюме обговорення на Круглому столі актуальних питань практики податкових спорів

Дмитро Михайленко, Євгенія Усенко, Антон Поляничко, Ольга Богданова

 

15 червня Палата податкових консультантів разом з податковим комітетом Торгово-промислової палати України провели круглий стіл з актуальних питань практики податкових спорів. Модератор круглого столу Дмитро Михайленко представив запрошених доповідачівАнтона Поляничко, радника Голови Вищого адміністративного суду України, та Євгенію Усенко, суддю Вищого адміністративного суду України. 

Пропонуємо Вашій увазі резюме обговорення:
 

Суперечки навколо СЕА ПДВ - уточнення формули

Перенесення від’ємного значення ПДВ станом на 1 липня 2015 року: чи можна вважати практику ВАСУ остаточно сформованою?

 

Определение ВАСУ от 17.05.2017 г. по делу № К/800/30657/16. Проблема перехода в СЭА НДС через 1 июля 2015 года путем подачи уточняющего расчета. Решение принято в пользу налогоплательщика – ООО «Папирус» (см. далее решение №1).

 

Определение ВАСУ от 10.05.2017 г. по делу № К/800/15902/16 (судья Усенко). Решение по делу «Летичевского комбикормового завода» (см. далее решение № 2). Дело отправлено на новое рассмотрение. Причина: «суди попередніх інстанцій не встановили обставин щодо дійсного змісту порушення прав позивача як платника ПДВ, зокрема, щодо не відображення в картці інтегрованого рахунку Товариства в системі електронного обліку ПДВ   9081204,00 грн. як суми надмірно сплаченого Товариством податку, стосовно якої Товариство має право вимоги майнового характеру.  Разом з тим, питання щодо права позивача на відображення цієї суми від'ємного значення в податковому обліку, так само як і питання щодо способу захисту цього права підлягають з'ясуванню з метою правильного вирішення спору».

Усенко: необходимо учитывать период во времени, когда можно выдавать НН. К тому же остается неизменной норма НКУ относительно права на корректировку налоговой отчетности. Речь идет об элементе его налогового учета, в том числе о праве на возмещение. Значит нужно обеспечить способ реализации этого права. Непосредственно плательщик НДС имел право на возмещение, но не показывал это в отчетности. Соответственно, из-за ограничений СЭА НДС он утратил право на свое имущество в виде права на возврат излишне уплаченного налога.

 

Богданова: видится два способа решения этой проблемы по возврату НДС из бюджета - законодательное или судебное.  

 

Наконечный: в ГФС создали рабочую группу для решения вопроса по поводу увеличения формулы.

 

Полянычко: существует отрицательная судебная практика (одно из октябрьских решений 2016 года).  Есть информация, что пока не будет сформирован  Верховный суд Украины, ГФС не будет соглашаться с требованиями налогоплательщиков без соответствующих судебных решений.

 

Полянычко: суммы в СЭА НДС можно рассматривать как излишне уплаченные налоги и на основании ст.43 НКУ требовать возврата излишне уплаченных налогов.

 

Усенко: необходимо подавать иск о бюджетном возмещении.

 

 

 

Спори по реальності. Еволюція правової позиції ВСУ щодо підтвердження реальності господарських операцій: друга і наступна ланки в ланцюгах.

Фіктивність контрагента як підстава для невизнання податкового кредиту з ПДВ і витрат з податку на прибуток: стан і перспективи розвитку проблеми (правові позиції ВСУ).

Блокування податкових накладних з 1 липня 2017 року: виклик для платників податків і для судової системи

 

Постановление ВСУ от 06.12.2016 г. по делу «Болтон-груп». Приобретался урожай определенного года, однако по мнению налоговых органов поставщики не имели технических возможностей для выращивания урожая. Изначальный поставщик не мог поставить, значит покупатель не может приобрести (см. далее решение №3).

 

Постановление ВСУ от 31.01.2017 г.  по делу «Путевого ремонтно-строительного управления №82» (см. далее решение №4). Первый контрагент не имеет претензий со стороны контролирующих органов. А вот контрагенты контрагента – фиктивные фирмы. Суды предыдущих инстанций решили, что фиктивность второго звена не влияет на налоговый кредит истца. Однако ВСУ так не считает.  При этом нужно учесть наличие уголовных производств в отношении контрагентов (их должностных лиц) второго звена. Дело отправлено на апелляционную инстанцию (которая ранее поддержала налогоплательщика).

 

Полянычко: происходит подмена понятий. Правильность учета у  контрагента и реальность операций – разные вещи. Плательщик НДС не может нести ответственность за нарушения контрагента контрагента.

 

Постановление ВСУ от 04.10.2016 г. по делу «Укрспирт». Предполагалось, что протоколы допроса не должны приниматься во внимание, так как они были добыты вне судебного процесса. ВСУ не согласился с таким подходом. Суды должны проверять и оценивать протоколы допросов независимо от наличия приговора (см. далее решение №5).

 

Постановление ВСУ от 22.11.2016 г. по делу «Укрмедсервис»: суды рассматривали ситуацию в 2014 году, а приговор был вынесен в 2015 году. Поэтому иск следовало подавать в 2015 году по вновь выявленным обстоятельствам. Но так не произошло.

 

Постановление ВСУ от 14.03.2016 г. по делу «Полиспект».  Есть приговоры. Фиктивный статус несовместим с реальной деятельностью. Однако нужно исследовать реальность операций (см. далее решение №6).

 

Постановление ВСУ от 29.03.2017 г. по делу «Гранд Галерия и Торения». Не может быть ситуации, когда один и тот же субъект в одних делах фигурирует как фиктивный, а в других как реальный (см. далее решение №7).

 

Постановление ВСУ от 14.06.2016 г. по делу «Фарфор Фаянс». Особое мнение судьи Самсина по делу «Фарфор Фаянс» - в пользу плательщика налогов.

 

Полянычко: основная тенденция: уголовные дела свидетельствуют о фиктивности. Если в некой цепочка выявляется фиктивное лицо, то это означает нереальные операции во всей цепочке до последнего потребителя.

 

Полянычко: ВАСУ не всегда придерживается этой логики (относительно фиктивных контрагентов в цепочке).

 

Усенко: вопрос оценки доказательств. Проблема не в самом контрагенте. Объект налогообложения – операция. Отношения участников оформляются документами.  Все взаимосвязано. Дело нужно рассматривать в комплексе. Если участника хозяйственной операции априори нет, то нет и операции.

 

Участник: предприятие – импортер масла. Фиктивным признали контрагента. Однако факт происхождения масла подтверждается ГТД. Аналогичная проблема с утилизацией нефтепродуктов.

 

 

Полянычко: фиктивность – категория правоспособности. Дееспособность – другая категория. Субъект есть, а кто им управляет  – лицо с полномочиями или нет – не имеет значения.

По моему мнению, фиктивность не означает отсутствия правоспособности, возникающей в момент государственной регистрации субъекта хозяйствования. При этом единственным предусмотренным законодательно последствием фиктивности является право государства на ликвидацию фиктивного субъекта. Но до момента ликвидации он был, и игнорировать этот факт нельзя. Также этот субъект обладает дееспособностью, причем не важно, действует ли от его имени лицо надлежащим образом уполномоченное, или выдающее себя за таковое - для контрагента это не имеет значения. По Закону о бухучете первичный документ подписывает именно лицо, фактически осуществляющее операцию, а не уполномоченное.

 

 

Позиция:  если зарегистрирована НН, то вопросы по нереальности не ставятся. Подобная судебная практика неизвестна. Возможно она появится после 1 июля 2017 года.

 

ВАСУ: как бороться с механизмом скруток – не давать вбрасывать в СЭА НДС.

 

Полянычко: порядок регистрации НН, предусмотренный КМУ и МФУ, создает значительные дискреционные риски и не отменяет риски лишения НК по скруткам через условную продажу того, чего нет на складе.

 

 

Про деякі питання, пов’язані із справлянням місцевих податків

 

Усенко: касательно действия принципа стабильности законодаетльства существует два взаимоисключающих решения ВАСУ по транспортному налогу. Сейчас дела находятся на рассмотрении ВСУ.

 

 

Про деякі інші питання

 

Михайленко: сделана подборка судебных доктрин по бенефициарному собственнику. Она будет разослана всем участникам круглого стола.

 

Михайленко: выездная проверка может обжаловаться, даже если проверяющие были допущены к проверке – дело «Украинский графит» (см. далее решение №8).

 

Решение №1

 

  

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

17 травня 2017 року                                  м.Київ                                         К/800/30657/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Бухтіярової І.О., Приходько І.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області

на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 05 липня 2016 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2016 року

у справі № 818/586/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича компанія «Папірус»

до Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області

про зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича компанія «Папірус» (далі - позивач, ТОВ «НВК «Папірус») звернулось в суд з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області  (далі - відповідач, фіскальна служба), в якому просило: - визнати протиправною відмову у збільшенні реєстраційної суми, на яку платник податку має право зареєструвати податкові накладні в Єдиному реєстрі податкових накладних; - зобов`язати фіскальну службу збільшити реєстраційну суму на величну від`ємного значення (53736,00 грн.), зазначеного в рядку 24 уточнюючого розрахунку та відобразити таке збільшення у системі електронного адміністрування податку на додану вартість.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 05 липня 2016 року, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2016 року, адміністративний позов задоволено. Зобов'язано фіскальну службу збільшити у системі електронного адміністрування податку на додану вартість суму, на яку ТОВ «НВК «Папірус» має право реєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування у Єдиному реєстрі податкових накладних на величину від'ємного значення за червень 2015 року у розмірі 53736,00 грн. та відобразити відповідне збільшення у витягу з системи електронного адміністрування податку на додану вартість (далі - ПДВ).

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, фіскальна служба подала касаційну скаргу, в якій просила їх скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

У письмових запереченнях на касаційну скаргу позивач просив залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що станом на 1 лютого 2015 року у ТОВ «НВК «Папірус» сформувалося від'ємне значення по ПДВ в сумі 53736,00 грн., яке було заявлено в декларації за лютий 2015 року в рядку 26 та рядку 31.

У травні 2015 вказана сума була задекларована в додатку 2 для збільшення розміру суми податку, на які він матиме право зареєструвати податкові накладні в Єдиному реєстрі податкових накладних.

В декларації за червень 2015 року вказана сума від'ємного значення була перенесена в рядок 27 та піднята в рядок 20.2 та рядок 24, але помилково була вказана в графі 31 за мінусом, та у витягу з системи електронного адміністрування ПДВ від 17 липня 2015 року ця сума вказана в рядку 9 як сума збільшення, на яку платник має право зареєструвати податкові накладні в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Станом на 3 серпня 2015 року вказана сума знята з суми податку, на яку платник має право зареєструвати податкові накладні.

Також, в серпні 2015 року був поданий уточнюючий розрахунок до декларації за червень 2015 року, в якому помилка в рядку 31 була виправлена, а сума 53736,00 грн. в рядках 24 та 26 залишилася без змін, як і була заявлена в декларації за червень 2015 року.

На прохання позивача збільшити реєстраційну суму по податку на додану вартість та відобразити її в системі електронного адміністрування відповідачем листом від 30 березня 2016 року №3604/10/18-28-15-01/39 повідомлено про неможливість збільшення реєстраційного ліміту ПДВ в системі електронного адміністрування податку на додану вартість за рахунок від'ємного значення, яке сформувалося до 1 лютого 2015 року, з посиланням на положення пункту 34 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з ПДВ у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за звітний період (червень 2015 року), поданий позивачем у серпні 2015 року до контролюючого органу є однією з форм податкової звітності з ПДВ, а отже сформовані у ньому позивачем показники (зокрема рядок 24) мали бути враховані фіскальною службою при автоматичному збільшенні суми, на яку ТОВ «НВК «Папірус» має право зареєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування, на величину від'ємного значення за червень 2015 року у сумі 53736,00 грн.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів  першої та апеляційної інстанцій, виходячи з наступного.

Відповідно до абзацу першого пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) податкову накладну, складену в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Згідно із абзацом першим пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

В силу абзацу другого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних здійснюється не пізніше п'ятнадцяти календарних днів, наступних за датою їх складання (абзац 10 пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України).

З метою отримання податкової накладної/розрахунку коригування, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, покупець надсилає в електронному вигляді запит до Єдиного реєстру податкових накладних, за яким отримує в електронному вигляді повідомлення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних та податкову накладну/розрахунок коригування в електронному вигляді. Така податкова накладна/розрахунок коригування вважаються зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних та отриманими покупцем (абзац п'ятий пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України).

Отже, платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. В свою чергу, покупець може отримати зареєстровану податкову накладну, надіславши запит до Єдиного реєстру податкових накладних в електронному вигляді.

Відповідно до абзацу 13 пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України порядок ведення Єдиного реєстру податкових накладних встановлюється Кабінетом Міністрів України. Покупець має право звіряти дані отриманої податкової накладної на відповідність із даними Єдиного реєстру податкових накладних.

Правила реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних встановлені Порядком ведення Єдиного реєстру податкових накладних, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2010 року №  1246.

Згідно із абзацом третім пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням терміну реєстрації, відносяться до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкову накладну в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше: ніж через 180 календарних днів з дати складення податкової накладної; для платників податку, що застосовують касовий метод, - ніж через 60 календарних днів з дати списання коштів з банківського рахунка платника податку; для банківських установ при одержанні ними права власності на заставне майно.

З 1 липня 2015 року закінчився перехідний період (тестовий режим) системи електронного адміністрування ПДВ і така система запрацювала на постійній основі.

Основні принципи функціонування системи електронного адміністрування податку на додану вартість визначено статтею 200-1 Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 200-1.1 ст. 200-1 Податкового кодексу України система електронного адміністрування податку на додану вартість забезпечує автоматичний облік в розрізі платників податку: суми податку, що містяться у виданих та отриманих податкових накладних та розрахунках коригування, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних; суми податку, сплачені платниками при ввезенні товару на митну територію України; суми поповнення та залишку коштів на рахунках в системі електронного адміністрування податку на додану вартість; суми податку, на яку платники мають право зареєструвати податкові накладні та розрахунки коригування до податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних. Порядок електронного адміністрування податку на додану вартість встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Порядок електронного адміністрування податку на додану вартість затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року №    569 «Деякі питання електронного адміністрування податку на додану вартість» (далі - Порядок).

Згідно з пунктом 1 Порядку електронного адміністрування податку на додану вартість, система електронного адміністрування податку запроваджується поетапно: на перехідний період (до 1 липня 2015 року або іншої дати, визначеної окремим рішенням Верховної Ради України про скорочення такого періоду) - у тестовому режимі; із зазначеної дати - на постійній основі.

Відповідно до пункту 35 підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України, період з 1 лютого 2015 року до 1 липня 2015 року є перехідним періодом, протягом якого реєстрація податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних здійснюється без обмеження сумою податку, обчисленою за формулою, визначеною пунктом 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 Порядку електронного адміністрування податку на додану вартість, рахунок у системі електронного адміністрування податку (далі - електронний рахунок) - рахунок, відкритий платнику податку в Казначействі, на який таким платником перераховуються кошти з власного поточного рахунка у сумі, необхідній для досягнення розміру суми, на яку платник податку має право зареєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - Реєстр), а також у сумі, необхідній для сплати до бюджету узгоджених податкових зобов'язань. Кошти з такого рахунка підлягають перерахуванню до бюджету та/або на спеціальний рахунок.

В силу пункту 200-1.3 статті 200-1 Податкового кодексу України платник податку має право зареєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних на суму податку (SНакл), обчислену за такою формулою: SНакл = SНаклОтр + SМитн + SПопРах - SНаклВид - SВідшкод - SПеревищ, де: реєстрі податкових накладних на суму податку (SНакл), обчислену за такою формулою: SНакл = SНаклОтр + SМитн + SПопРах - SНаклВид - SВідшкод - SПеревищ, де: SНаклОтр - загальна сума податку за отриманими платником податковими накладними, зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних, податковими накладними, складеними платником податку відповідно до п. 208.2 ст. 208 цього Кодексу та зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних, та розрахунками коригування до таких податкових накладних, зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних; SМитн - загальна сума податку, сплаченого платником при ввезенні товарів на митну територію України; SПопРах - загальна сума поповнення рахунку в системі електронного адміністрування податку з поточного рахунку платника; SНаклВид - загальна сума податку за виданими платником податковими накладними, зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних та розрахунками коригування до таких податкових накладних, зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних; SВідшкод - загальна сума податку, заявлена платником до бюджетного відшкодування з урахуванням сум коригувань, проведених за результатами перевірок; SПеревищ - загальна сума перевищення податкових зобов'язань, зазначених платником у поданих податкових деклараціях з урахуванням поданих уточнюючих розрахунків до них, над сумою податку, що міститься в складених таким платником податкових накладних та розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних.

29 липня 2015 року набрав чинності Закон України від 16 липня 2015 року № 643-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо удосконалення адміністрування податку на додану вартість», відповідно до якого всі складові формули, визначені приписами пункту 200-1.3 статті 200-1 Податкового кодексу України, на третій робочий день після набрання чинності цим Законом дорівнюють нулю, крім значень її складових S НаклОтр, S НаклВид та S Митн, що були сформовані починаючи з 01 липня 2015 року (п. 34 підрозділу 2 розділу XX Податкового кодексу України). Під час обрахунку показників S НаклОтр та S НаклВид також використовуються розрахунки коригування, складені починаючи з 1 липня 2015 року та зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних, до податкових накладних, складених до 1 липня 2015 року, що підлягали наданню покупцям - платникам податку. Для обрахунку показників S НаклОтр, S НаклВид та S Митн використовуються документи (податкові накладні, розрахунки коригування, митні декларації, аркуші коригування та додаткові декларації), складені починаючи з 1 липня 2015 року. Під час обрахунку суми S Накл також використовуються показники, визначені пунктом 34 підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» цього Кодексу (абзаци 9, 10 підпункту 200-1.3 Податкового кодексу України).

Підпунктом 4 пункту 34 розділу 2 Перехідних положень Податкового кодексу України встановлено, що станом на третій робочий день після дати набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо удосконалення адміністрування податку на додану вартість» зареєстрованим платникам податку значення суми податку (позитивне або від'ємне), на яку такий платник має право зареєструвати податкові накладні, визначене пунктом 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу, та значення усіх її складових, визначених цим Кодексом, дорівнюють нулю, крім значень її складових SНаклОтр, SНаклВид та SМитн, що були сформовані починаючи з 1 липня 2015 року.

Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо удосконалення адміністрування податку на додану вартість» від 16 липня 2015 року №   643-VIII набрав чинності 29 липня 2015 року.

Відповідно до пункту 9-2 Порядку електронного адміністрування податку на додану вартість, після закінчення перехідного періоду, зазначеного у пункті 1 цього Порядку: 1) ДФС автоматично збільшує розмір суми податку, на яку платник податку має право зареєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування, визначеної відповідно до пункту 9 цього Порядку, на суму середньомісячного розміру сум податку, задекларованих платником до сплати до бюджету та погашених за останні 12 звітних (податкових) місяців/чотири квартали, та на запит платника податку інформує його про суму збільшення шляхом надсилання електронного повідомлення. Сума такого збільшення щокварталу підлягає автоматичному перерахунку ДФС шляхом віднімання суми попереднього збільшення та додавання суми збільшення згідно з поточним перерахунком з урахуванням середньомісячного розміру сум податку, задекларованих платником до сплати до бюджету та погашених за останні 12 звітних (податкових) місяців/чотири квартали, станом на дату перерахунку. На запит платника податку ДФС інформує його про результати такого перерахунку шляхом надсилання електронного повідомлення; 2) сума податку, на яку платник має право зареєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування, визначена відповідно до пункту 9 цього Порядку, автоматично збільшується на суми помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань з податку. На суму такого збільшення: зменшується сума, задекларована до сплати до бюджету в звітному (податковому) періоді, або збільшується сума від'ємного значення, задекларована в звітному (податковому) періоді; помилково та/або надміру сплачені грошові зобов'язання з податку вважаються погашеними.

Згідно з пунктом 10 Порядку електронного адміністрування податку на додану вартість, ДФС: 1) обчислює суму податку, на яку платник податку має право зареєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування в Реєстрі; 2) оприлюднює на офіційному веб-сайті алгоритми обрахунку показників формули обчислення зазначеної суми та джерела їх формування.

Так, 30 липня 2015 року Державна фіскальна служба України оприлюднила на своєму офіційному сайті, План заходів ДФС для забезпечення реалізації норм Закону України № 643-VIII з удосконалення системи електронного адміністрування, в розділі III якого передбачено обнулення показників та перерахунок суми податку, на яку платник має право зареєструвати податкову накладну/розрахунок коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі ЄРПН), для зареєстрованих платників податку, зокрема: з 00 годин 00 хвилин 3 серпня 2015 року (на початок третього робочого дня після дня набрання чинності Законом № 643) ДФС буде проведено обнуління суми податку, на яку платник має право зареєструвати податкову накладну/розрахунок коригування в ЄРПН («СУМА» Накл), сформовану відповідно до пункту 200-1.3 статті 2001 та пункту 34 підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України, та значення усіх її складових, визначених Податковим кодексом України, крім показників «СУМА» НаклОтр, «СУМА» Митн та «СУМА» НаклВид, що були сформовані, починаючи з 1 липня 2015 року; протягом 3 серпня 2015 року (третього робочого дня після дня набрання чинності Законом № 643) сума «СУМА» Накл зареєстрованим платникам податку збільшиться на: суму середньомісячного розміру сум ПДВ, задекларованих платником до сплати до бюджету та погашених або розстрочених за останні 12 звітних місяців/4 квартали («СУМА» овердрафт); суму помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань з ПДВ станом на 1 липня 2015 року («СУМА» Перепл); суму від'ємного значення податку, непогашеного станом на 1 липня 2015 року та задекларованого платником у рядках 24 та 31 податкової декларації з ПДВ за червень 2015 року; суму залишків коштів на електронних рахунках платників у системі електронного адміністрування ПДВ станом на початок робочого дня 3 серпня 2015 року за вирахуванням сум, заявлених платником у складі податкової звітності з податку за звітний (податковий) період за червень 2015 року до перерахування з електронного рахунку до бюджету в рахунок сплати податкових зобов'язань з податку та/або на поточний рахунок платника відповідно до пункту 200-1.6 статті 2001 цього Кодексу, також така сума зменшується на суму податкових зобов'язань, задекларованих платником за звітний (податковий) період за червень 2015 року / II квартал 2015 року; на кінець третього робочого дня після дня набрання чинності Законом № 643 сума податку, на яку платник має право зареєструвати податкову накладну/розрахунок коригування в ЄРПН («СУМА» Накл), буде обрахована на підставі оновлених значень усіх її складових та інших показників, які згідно з вимогами пункту 34 підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України враховуються під час обрахунку суми податку, обчисленої за формулою, визначеною пунктом 200-1.3 статті 200-1 Податкового кодексу України.

При цьому планом заходів окремо зазначено, що у зв'язку із переведенням роботи системи електронного адміністрування ПДВ в штатний режим:

- починаючи з 4 серпня 2015 року реєстрація в ЄРПН податкових накладних та розрахунків коригування, складених до 1 липня 2015 року, здійснюватиметься без обмеження сумою «СУМА» Накл.;

- до 20 серпня 2015 року платникам податку, що застосовують звітний податковий період квартал, сума податку, на яку платник має право зареєструвати податкову накладну/розрахунок коригування в ЄРПН («СУМА» Накл), буде збільшена на суму від'ємного значення, непогашеного станом на 1 липня 2015 року та задекларованого у рядках 24 та 31 податкової декларації з ПДВ за II квартал 2015 року.

Враховуючи офіційну інформацію ДФС, протягом 03 серпня 2015 року були відновлені, у тому числі й позивача, права на достовірне відображення в системі електронного адміністрування ПДВ відомостей щодо сум податку, на яку платник податку має право зареєструвати податкову накладні та/або розрахунки коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, яка відображається в рядку 2 Витягу з системи електронного адміністрування ПДВ.

Однак, податковим органом не забезпечено відображення у системі електронного адміністрування ПДВ заявлених позивачем в уточнюючому розрахунку відомостей.

На думку судів попередніх інстанцій, з чим погоджується суд касаційної інстанції, що доводи відповідача про те, що реєстраційна сума в системі електронного адміністрування може бути збільшена на суму від'ємного значення, що задекларована позивачем виключно у рядках 24 та 31 податкової декларації з податку на додану вартість за червень 2015 року, та не підлягає перерахунку у зв'язку з подальшим уточненням показників такої звітності шляхом подання відповідних уточнюючих розрахунків, є безпідставними, з огляду на наступне.

За змістом підпункту 4 пункту 34 підрозділу 2 розділу XX Податкового кодексу України визначальним фактором для автоматичного збільшення реєстраційної суми у системі електронного адміністрування податку на суму від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду, є зазначення такої суми саме в податковій звітності з ПДВ платника податку.

В свою чергу, до податкової звітності з податку на додану вартість згідно пункту 8 розділу 1 Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 23 вересня 2014 року № 966 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 23 січня 2015 року № 13), належать:

- податкова декларація з податку на додану вартість з додатками;

- уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок з додатками;

- розрахунок податкових зобов'язань, нарахованих отримувачем послуг, не зареєстрованим як платник податку на додану вартість, які постачаються нерезидентами, у тому числі їх постійними представництвами, не зареєстрованими платниками податків, на митній території України.

Таким чином, колегія суддів погоджується із судами першої та апеляційної інстанцій, що уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за звітний період (червень 2015 року), поданий позивачем у серпні 2015 року до контролюючого органу, є однією з форм податкової звітності з ПДВ, а отже сформовані у ньому позивачем показники (зокрема рядок 24) мали бути враховані ДФС України при автоматичному збільшенні суми, на яку ТОВ «НВК «Папірус» має право зареєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування, на величину від'ємного значення за червень 2015 року у сумі 53736,00 грн., а тому порушені права позивача підлягають захисту шляхом зобов'язання відповідача збільшити реєстраційну суму на величину від'ємного значення, зазначеного в рядку 24 уточнюючого розрахунку та відобразити у системі електронного адміністрування ПДВ.

За таких обставин та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами першої та апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За наведених обставин касаційна скарга підлягає відхиленню.

Керуючись статтями 220220-1223230231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в :

Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області відхилити, а постанову Сумського окружного адміністративного суду від 05 липня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, що передбачені статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

        Судді(підпис)О.А. Веденяпін   (підпис)І.О. Бухтіярова  (підпис)І.В. Приходько    

Решение №2

 

  

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

         "10" травня 2017 р.                                 м. Київ                                              К/800/15902/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Усенко Є.А.,

суддів: Нечитайла О.М., Олендера І.Я.,

за участю секретарів Горбатюка В.С.,

розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Летичівський комбікормовий завод»

на постанову  Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.04.2016

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30.05.2016

у справі № 826/1253/16 Окружного адміністративного суду м. Києва

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Летичівський комбікормовий завод»

до 1. Державної фіскальної служби України;

    2. Головного управління ДФС у Хмельницькій області;

    3. Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Хмельницькій області              

про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Летичівський комбікормовий завод» звернулося до суду з позовною заявою до ДФС України, ГУ ДФС у Хмельницькій області та Хмельницької ОДПІ, у якій просить суд: визнати протиправною бездіяльність ДФС України, ГУ ДФС у Хмельницькій області та Хмельницької ОДПІ щодо незабезпечення автоматичного збільшення суми, на яку Товариство має право реєструвати податкові накладні та/або розрахунки корегування в єдиному реєстрі податкових накладних, на від'ємне значення ПДВ за червень 2015 року у розмірі 9081204,00 грн., задекларованого згідно з уточнюючим розрахунком (реєстраційний номер 9165657658 від 06.08.2015) до податкової декларації з податку на додану вартість за червень 2015 року; зобов'язати ДФС України, ГУ ДФС у Хмельницькій області та Хмельницьку ОДПІ відобразити в системі електронного адміністрування податку на додану вартість 9081204,00 грн. як суму, на яку Товариство має право реєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, що відповідає від'ємному значенню ПДВ за червень 2015 року, величина якого задекларована згідно з уточнюючим розрахунком (реєстраційний номер 9165657658 від 06.08.2015) до податкової декларації з податку на додану вартість за червень 2015 року.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.04.2016, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 30.05.2016, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права.

Заперечуючи проти касаційної скарги, Державна фіскальна служби України, ГУ ДФС у Хмельницькій області та Хмельницької ОДПІ просять залишити її без задоволення як безпідставну.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

У судовому процесі встановлено, що позивач 20.03.2015 подав до Летичівського відділення Хмельницької ОДПІ електронну податкову декларацію з податку на додану вартість за лютий 2015 року (а.с. 30 - 31), у якій в рядку 30 (сума залишку від'ємного значення попередніх звітних (податкових) періодів, яка підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку) задекларував 9081204,00 грн.

17.07.2015 позивач подав до Летичівського відділення Хмельницької ОДПІ електронну податкову декларацію з податку на додану вартість за червень 2015 року (а.с. 41 - 42), в рядку 24 ( від'ємне значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду) якої задекларував 1450468 грн., а в рядках 30 та 31 проставив прочерки.

22.07.2015 позивачем подано уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань із ПДВ у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок по декларації за лютий 2015 року (а.с. 35 - 37), в якому сума 9081204,00 грн. виключена з бюджетного відшкодування (тобто, з рядку 30) з одночасним збільшенням значення рядка 31 (сума непогашеного від'ємного значення попередніх звітних (податкових) періодів на кінець поточного звітного (податкового) періоду) на 9081204,00 грн.

06.08.2015 позивач подав уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань із ПДВ у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок по декларації за червень 2015 року (а.с. 45 - 47), в якому відображено по рядках 26 (сума залишку від'ємного значення попередніх звітних (податкових) періодів на початок поточного звітного (податкового) періоду) та 31 (сума непогашеного від'ємного значення попередніх звітних (податкових) періодів на кінець поточного звітного (податкового) періоду) суму 9081204,00 грн.

Всі вище перелічені податкові декларації та уточнюючі розрахунки надійшли до контролюючого органу, були прийняті та зареєстровані.

Як свідчать приєднані до матеріалів справи акт звірення розрахунків платника податку за період з 01.08.2015 по 31.08.2015 (а.с. 51) та витяг з системи електронного адміністрування ПДВ № 5305246 від 05.08.2015 (а.с. 52), коригування від'ємного значення у системі електронного адміністрування ПДВ за  уточнюючим розрахунком від 06.08.2015  не було здійснено. Це стало підставою для звернення Товариства із листами від 10.08.2015 за  № 161 та від 12.08.2015 за № 163 і № 164 (а.с. 55 - 60) до Летичівського відділенні Хмельницької ОДПІ, ГУ ДФС у Хмельницькій області, ДФС України відповідно з вимогою вжити заходів щодо правильного відображення показників рядків 24 і 31 податкової декларації за червень 2015 року з урахуванням внесених уточнюючим розрахунком від 06.08.2015 уточнень щодо значення цих рядків (суми 9081204,00 грн.) у системі електронного адміністрування податку на додану вартість.

Листами від 26.08.2015 № 185 і № 186 (а.с. 61 - 64) позивач повторно звернувся до ДФС України та ГУ ДФС у Хмельницькій області з проханням виконати вимоги пункту 34 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України  та внести до системи електронного адміністрування податку на додану вартість показник рядку 31 уточнюючого розрахунку податкових зобов'язань з ПДВ за червень 2015 року, поданого Товариством до Летичівського відділення Хмельницької ОДПІ.

Листом від 11.09.2015 № 8428/10/22-01-15-01-13 (а.с. 67 - 68) ГУ ДФС у Хмельницькій області повідомила позивача про те, що згідно із поданою ним податковою декларацією з ПДВ за звітний період червень 2015 року (реєстр. № 9150817861 від 17.07.2015) сума від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (рядок 24 декларації) становить 1450468,00 грн. та на яку відповідно до вимог п пункту 34 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України підлягає збільшенню реєстраційна сума. Відповідно до даних автоматизованих інформаційних систем ДФС України вищезазначені показники звітності з ПДВ за червень 2015 року по ТОВ «Летичівський комбікормовий завод» знайшли своє відображення в системі електронного адміністрування щодо збільшення реєстраційної суми на 1450468,00 грн. (тип операції - блок від'ємного значення) від 13.08.2015.

У відповідності до пункту 200-1.1 ст. 200-1 ПК (у редакції, чинній до внесення змін Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо удосконалення адміністрування податку на додану вартість» від 16.07.2015 № 643-VIII (Закон № 643), який набрав чинності з 29.07.2015) система електронного адміністрування податку на додану вартість забезпечує автоматичний облік в розрізі платників податку:суми податку, що містяться у виданих та отриманих податкових накладних та розрахунках коригування, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних; суми податку, сплачені платниками при ввезенні товару на митну територію України; суми поповнення та залишку коштів на рахунках в системі електронного адміністрування податку на додану вартість; суми податку, на яку платники мають право зареєструвати податкові накладні та розрахунки коригування до податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Порядок електронного адміністрування податку на додану вартість встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 200-1.2 цієї статті платникам податку автоматично відкриваються рахунки в системі електронного адміністрування податку на додану вартість.

Для відкриття рахунків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію податкової та митної політики, надсилає органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, реєстр платників, в якому зазначаються назва платника, податковий номер та індивідуальний податковий номер платника.

За визначенням підпункту 1 пункту 2 Порядку електронного адміністрування податку на додану вартість, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 № 569 (далі - Порядок № 569) рахунок у системі електронного адміністрування податку (далі - електронний рахунок) - рахунок, відкритий платнику податку в Казначействі, на який таким платником перераховуються кошти з власного поточного рахунка у сумі, необхідній для досягнення розміру суми, на яку платник податку має право зареєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - Реєстр), а також у сумі, необхідній для сплати до бюджету узгоджених податкових зобов'язань. Кошти з такого рахунка підлягають перерахуванню до бюджету та/або на спеціальний рахунок.

Відповідно до пункту 9-1 цього Порядку сума податку, на яку платник податку має право зареєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування, визначена відповідно до пункту 9 цього Порядку, за рішенням платника податку може бути збільшена на суму непогашених залишків сум податку, заявлених ним до бюджетного відшкодування за звітні (податкові) періоди до 1 лютого 2015 року, задекларованих до бюджетного відшкодування за такі періоди в рахунок зменшення податкових зобов'язань з податку наступних звітних (податкових) періодів, від'ємного значення суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, та залишку від'ємного значення попередніх звітних (податкових) періодів після бюджетного відшкодування, задекларованих платником податку за звітні (податкові) періоди до 1 лютого 2015 року.

Таке рішення платник податку відображає у заяві, що подається у складі податкової декларації за звітний (податковий) період після 1 лютого 2015 року, в якому воно прийняте.

ДФС після проведення камеральної перевірки зазначеної податкової декларації автоматично збільшує суму податку, на яку платник податку має право зареєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування, на відповідну суму та на запит платника податку інформує його про суму збільшення шляхом надсилання електронного повідомлення.

Сума такого збільшення відображається платником податку у складі податкового кредиту податкової декларації за звітний (податковий) період, в якому воно здійснене.

Згідно з пунктом 9-2 Порядку № 569 після закінчення перехідного періоду, зазначеного у пункті 1 цього Порядку: 1) ДФС автоматично збільшує розмір суми податку, на яку платник податку має право зареєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування, визначеної відповідно до пункту 9 цього Порядку, на суму середньомісячного розміру сум податку, задекларованих платником до сплати до бюджету та погашених за останні 12 звітних (податкових) місяців / чотири квартали, та на запит платника податку інформує його про суму збільшення шляхом надсилання електронного повідомлення.

Сума такого збільшення щокварталу підлягає автоматичному перерахунку ДФС шляхом віднімання суми попереднього збільшення та додавання суми збільшення згідно з поточним перерахунком з урахуванням середньомісячного розміру сум податку, задекларованих платником до сплати до бюджету та погашених за останні 12 звітних (податкових) місяців / чотири квартали, станом на дату перерахунку.

На запит платника податку ДФС інформує його про результати такого перерахунку шляхом надсилання електронного повідомлення;

2) сума податку, на яку платник має право зареєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування, визначена відповідно до пункту 9 цього Порядку, автоматично збільшується на суми помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань з податку.

На суму такого збільшення:зменшується сума, задекларована до сплати до бюджету в звітному (податковому) періоді, або збільшується сума від'ємного значення, задекларована в звітному (податковому) періоді; помилково та/або надміру сплачені грошові зобов'язання з податку вважаються погашеними.

Відповідно до пункту 33 підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК за вибором платника податку, який він відображає у заяві, що подається у складі податкової декларації, непогашені залишки сум податку на додану вартість, що були заявлені платниками податку до бюджетного відшкодування за звітні (податкові) періоди до 1 лютого 2015 року, задекларовані до бюджетного відшкодування за звітні (податкові) періоди до 1 лютого 2015 року в рахунок зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість наступних звітних (податкових) періодів, від'ємне значення суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 статті 200 цього Кодексу, та залишок від'ємного значення попередніх звітних (податкових) періодів після бюджетного відшкодування, задекларовані платниками податку за звітні (податкові) періоди до 1 лютого 2015 року: а) або без проведення перевірок, передбачених статтею 200 цього Кодексу, збільшують розмір суми податку, на яку платник має право зареєструвати податкові накладні / розрахунки коригування до податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, визначену пунктом 200 1.3 статті 200 1 цього Кодексу, з одночасним збільшенням розміру суми податкового кредиту у податковій декларації за звітний (податковий) період, в якому було здійснено таке збільшення.

Суми такого від'ємного значення та/або бюджетного відшкодування можуть бути перевірені контролюючим органом у загальновстановленому порядку;

б) або підлягають поверненню платнику у порядку, визначеному статтею 200 Кодексу у редакції, що діяла станом на 31 січня 2014 року.

Пунктом 34 встановлено, що 1 липня 2015 року зареєстрованим платникам податку автоматично збільшується розмір суми податку, на яку платник має право зареєструвати податкові накладні / розрахунки коригування до податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, визначену пунктом 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу, на суму середньомісячного розміру сум податку, задекларованих платником до сплати до бюджету та погашених за останні 12 звітних (податкових) місяців / 4 квартали.

Така сума збільшення щокварталу підлягає автоматичному перерахунку з урахуванням показника середньомісячного розміру сум податку, задекларованих платником до сплати до бюджету та погашених за останні 12 звітних (податкових) місяців / 4 квартали, станом на дату такого перерахунку. Такий перерахунок здійснюється шляхом віднімання суми попереднього збільшення та додавання суми збільшення згідно з поточним перерахунком.

Суми помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань з податку на додану вартість станом на 1 липня 2015 року автоматично збільшують суму податку, на яку платник має право зареєструвати податкові накладні / розрахунки коригування до податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, визначену пунктом 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу. На суму такого збільшення: зменшується сума, задекларована до сплати до бюджету звітного періоду або збільшується сума від'ємного значення, задекларована в звітному періоді; помилково та/або надміру сплачені грошові зобов'язання з податку на додану вартість вважаються погашеними.

Законом України від 16.07.2015 № 643 були внесені зміни до пункту 200-1.3 ст. 200 ПК, згідно з якими платник податку має право зареєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних на суму податку (SНакл), обчислену за такою формулою: SНакл = SНаклОтр + SМитн + SПопРах - SНаклВид - SВідшкод - SПеревищ, де:

SНаклОтр - загальна сума податку за отриманими платником податковими накладними, зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних, податковими накладними, складеними платником податку відповідно до пункту 208.2 статті 208 цього Кодексу та зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних, та розрахунками коригування до таких податкових накладних, зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних;

SМитн - загальна сума податку, сплаченого платником при ввезенні товарів на митну територію України;

S ПопРах - загальна сума поповнення з поточного рахунку платника рахунка в системі електронного адміністрування податку, в тому числі рахунка в системі електронного адміністрування податку платника - сільськогосподарського підприємства, що обрало спеціальний режим оподаткування відповідно до статті 209 цього Кодексу, відкритого для перерахування коштів на його спеціальний рахунок, відкритий в установах банків та/або в органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів;

SНаклВид - загальна сума податку за виданими платником податковими накладними, зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних та розрахунками коригування до таких податкових накладних, зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних;

SВідшкод - загальна сума податку, заявлена платником до бюджетного відшкодування з урахуванням сум коригувань, проведених за результатами перевірок;

SПеревищ - загальна сума перевищення податкових зобов'язань, зазначених платником у поданих податкових деклараціях з урахуванням поданих уточнюючих розрахунків до них, над сумою податку, що міститься в складених таким платником податкових накладних та розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Показники формули, визначеної цим пунктом, обраховуються з 1 липня 2015 року. Під час обрахунку показників S НаклОтр та S НаклВид також використовуються розрахунки коригування, складені починаючи з 1 липня 2015 року та зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних, до податкових накладних, складених до 1 липня 2015 року, що підлягали наданню покупцям - платникам податку. Для обрахунку показників S НаклОтр, S НаклВид та SМитн використовуються документи (податкові накладні, розрахунки коригування, митні декларації, аркуші коригування та додаткові декларації), складені починаючи з 1 липня 2015 року.

Під час обрахунку суми S Накл також використовуються показники, визначені пунктом 34 підрозділу 2 розділу XX "Перехідні положення" цього Кодексу.

Законом № 643 пункт 34 підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» цього Кодексу також  викладений в іншій редакції.

Так, підпунктами 2 та 4 цього пункту встановлено, що станом на третій робочий день після дати набрання чинності зазначеним  Законом  зареєстрованим платникам податку значення суми податку (позитивне або від'ємне), на яку такий платник має право зареєструвати податкові накладні / розрахунки коригування до податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, визначене згідно з пунктом 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу, та значення усіх її складових, визначених цим Кодексом, дорівнюють нулю, крім значень її складових S НаклОтр, S НаклВид та S Митн, що були сформовані починаючи з 1 липня 2015 року. Зареєстрованим платникам податку таке значення автоматично збільшується контролюючим органом:

- протягом третього робочого дня після дати набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо удосконалення адміністрування податку на додану вартість" на суму залишків коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість станом на початок такого дня за вирахуванням сум, заявлених платником у складі податкової звітності з податку за звітний (податковий) період за червень 2015 року до перерахування з електронного рахунку до бюджету в рахунок сплати податкових зобов'язань з податку та/або на поточний рахунок платника відповідно до пункту 200 1.6 статті 200 1 цього Кодексу. До 31 липня 2015 року / 20 серпня 2015 року сума, на яку платник має право зареєструвати податкові накладні / розрахунки коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, зменшується на суму податкових зобов'язань, задекларованих за звітний (податковий) період за червень 2015 року / II квартал 2015 року (підпункт 2);

- до 31 липня 2015 року для платників податків, що застосовують звітний (податковий) період місяць, без проведення перевірок, передбачених статтею 200 цього Кодексу, на суму від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду, та суму непогашеного від'ємного значення попередніх звітних (податкових) періодів на кінець поточного звітного (податкового) періоду, що зазначено в податковій звітності з податку на додану вартість, у якій відображаються розрахунки з бюджетом та/або відображаються операції, що стосуються спеціального режиму оподаткування відповідно до статті 209 цього Кодексу, за червень 2015 року. На таку суму платником податку збільшується розмір суми податкового кредиту за звітний (податковий) період (липень 2015 року).

Суми такого від'ємного значення можуть бути перевірені контролюючим органом у загальновстановленому порядку (підпункт 4).

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що вище наведеними  нормами запроваджено перехід на нову автоматичну систему обліку ПДВ. При визначенні суми, на яку платник податку має право зареєструвати податкові накладні, цими нормами чітко встановлено можливість врахування показників податкової звітності, які формувались до 31.07.2015, а отже ОДПІ  правомірно на рахунок Товариства в системі електронного  обліку адміністрування ПДВ після обнуління значення суми, на яку Товариство має право зареєструвати податкові накладні / розрахунки коригування до податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, зараховано 1450468,00 грн. як суми, яка була задекларована в рядку 31 податкової декларації з ПДВ за червень 2015 року.  Зміни у податковому обліку шляхом подачі уточнюючого розрахунку, поданого 06.08.2015, правомірно не були враховані відповідачем, оскільки такі зміни суперечать нормам ст. 200-1 та пункту 34 підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» ПК у редакції після внесення змін Законом № 643.

Разом із тим, такі висновки судів попередніх інстанцій є передчасними та зроблені без встановлення у справі всіх обставин, що мають значення при вирішення спору.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач вказував на те, що відображена ним уточнюючим розрахунком від 06.08.2015  сума від'ємного значення з ПДВ у розмірі 9081204,00 грн. (із збільшенням на цю суму значення рядка 31 податкової декларації з ПДВ за червень 2015 року) складається із від'ємних значень сум ПДВ, що зараховуються до складу податкового кредиту наступних звітних (податкових) періодів, та фактично сплаченого Товариством податку на додану вартість у зв'язку з придбанням товарів (послуг) протягом січня-жовтня 2013 року. Ця сума надмірно сплаченого Товариством ПДВ підтверджена  контролюючим органом за результатами перевірок. Товариство посилається на те, що внесення ним змін у податковий облік за червень 2015 року шляхом подачі уточнюючого розрахунку для виправлення самостійно виявленої помилки відповідає нормам ст. 50 ПК, а не включення цієї суми від'ємного значення до складу суми, на яку позивач має право реєструвати податкові накладні та/або розрахунки корегування в Єдиному реєстрі податкових накладних, що одночасно означає не відображення цієї суми в картці інтегрованого рахунку Товариства в системі електронного адміністрування ПДВ, є порушенням його майнових прав, так як ця сума фактично є сумою надмірно сплаченого ним податку.

У відповідності з частиною четвертою ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом (частина шоста цієї статті).

Статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої згідно із Законом України від 17.07.1997р.  № 475/97-ВР, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до пункту 50.1 ст. 50 ПК у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Норми ст. 200-1 та пункту 34 підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» ПК, хоча і не передбачають врахування уточнюючих розрахунків до податкової декларації з ПДВ за червень 2015 року, але не містять положень, які б прямо обмежували право платника податку на коригування  податкової звітності у порядку, визначеному нормами  ст. 50 ПК. Не містять таких положень і інші норми ПК.

Суди попередніх інстанцій не встановили обставин щодо дійсного змісту порушення прав позивача як платника ПДВ, зокрема, щодо не відображення в картці інтегрованого рахунку Товариства в системі електронного обліку ПДВ   9081204,00 грн. як суми надмірно сплаченого Товариством податку, стосовно якої Товариство має право вимоги майнового характеру.  Разом з тим, питання щодо права позивача на відображення цієї суми від'ємного значення в податковому обліку, так само як і питання щодо способу захисту цього права підлягають з'ясуванню з метою правильного вирішення спору.

Обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 7, частин 4 та 5 ст. 11 КАС України.

Наведені вище порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права унеможливлюють висновок щодо правильності вирішення спору, а відтак у відповідності до частин 2 та 4 ст. 227 КАС України ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до частини 2 ст. 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, перевірити належним чином доводи сторін на підтвердження позовних вимог та заперечень на позов і вирішити спір відповідно до норм матеріального права.

Керуючись ст.ст. 220221223227230231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Летичівський комбікормовий завод» задовольнити частково, скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.04.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30.05.2016, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Головуючий суддя: ПідписЄ.А. УсенкоСудді: ПідписО.М. Нечитайло   ПідписІ.Я. Олендер  

 

Решение №3

 

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

6 грудня 2016 року                                                               м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючогоПрокопенка О.Б.,суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Кривенди О.В., Самсіна І.Л.,

при секретарі судового засідання Ключник А.Ю.,

за участю представників:

позивача - товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Болтон Груп» (далі - Товариство) - Пальчик О.О.,

відповідача - державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - Інспекція) - Павловича Д.М., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства до Інспекції про скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и л а:

У березні 2015 року Товариство звернулося до суду із вказаним позовом до Інспекції, у якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 24 лютого 2015 року № 0000041502 (далі - Рішення), яким позивачу зменшено суму від'ємного значення податку на додану вартість (далі - ПДВ) на 50 000 000 грн.

Позовні вимоги обґрунтувало тим, що не погоджується з висновками податкового органу щодо завищення податкового кредиту та від'ємного значення, оскільки положення чинного законодавства з питань оподаткування не позбавляє позивача права на віднесення до складу податкового кредиту сум податку, оформленого відповідними податковими накладними, навіть якщо з боку постачальника (продавця) мають місце будь-які недоліки оформлення та складання податкової звітності.

Суд установив, що Інспекція провела камеральну перевірку правомірності нарахування Товариством від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за грудень 2014 року, за результатами якої склала акт від 14 лютого 2015 року № 146/1-26-50-15-02-39369285 (далі - Акт).

У ході перевірки контролюючий орган встановив порушення Товариством пунктів 198.2 , 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - ПК) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу податкового кредиту за грудень 2014 року суми ПДВ у розмірі 50 000 000 грн на підставі податкової накладної від 30 грудня 2014 року        № 1, виписаної на його адресу ТОВ «Джетрок», яку контрагент не зареєстрував у Єдиному реєстрі податкових накладних.

При цьому Інспекція посилалася на дані автоматизованої інформаційної системи «Податковий блок», з яких убачається, що ТОВ «Джетрок» не подало декларацію з ПДВ за грудень 2014 року та не відобразило у складі податкових зобов'язань спірну суму ПДВ, яку Товариство включило до податкового кредиту.

На підставі Акта Інспекція прийняла Рішення.

Не погоджуючись із Рішенням, Товариство звернулося до суду з відповідним позовом за захистом своїх порушених прав та інтересів.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 5 травня 2015 року позов задовольнив: визнав протиправними та скасував Рішення.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що подання позивачем відповідної заяви зі скаргою на контрагента - ТОВ «Джетрок» - до податкової декларації з ПДВ за грудень 2014 року, до якої включено спірну суму ПДВ у розмірі 50 000 000 грн з копіями первинних документів, підтверджує законність формування податкового кредиту, тому у податкового органу немає правових підстав для зменшення Товариству розміру від'ємного значення суми ПДВ у цій ситуації.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 5 серпня 2015 року рішення суду першої інстанції скасував і ухвалив нове, яким у задоволенні позову відмовив.

Відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд дійшов висновку про правомірність оскаржуваного Рішення виходячи з неможливості виконання ТОВ «Джетрок» поставки позивачу обумовленого договором від 19 грудня 2014 року № 0119С-14 товару (соняшника врожаю 2015 року) в майбутньому в силу відсутності в нього земельних угідь, придатних для вирощування культур, найманих працівників, техніки, складських приміщень тощо, що, на його думку, виключає право позивача на формування податкового кредиту за фактом перерахування на адресу контрагента стовідсоткової попередньої оплати  відповідно до пункту 3.3 вказаного договору.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 4 лютого 2016 року рішення апеляційного суду скасував, а рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Не погодившись із зазначеною ухвалою суду касаційної інстанції, Інспекція подала заяву про її перегляд Верховним Судом України, посилаючись на наявність підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), у якій просила ухвалу Вищого адміністративного суду України від 4 лютого 2016 року скасувати, а рішення апеляційного суду залишити в силі.

На обґрунтування заяви додала копії рішень Вищого адміністративного суду України від 2 та 3 березня 2016 року (справи №№ К/800/14909/14, К/800/37818/15 відповідно). У подальшому Інспекція додала ще копії рішень Вищого адміністративного суду України від 1 квітня 2014 року та 2 березня 2016 року (справи №№ К/9991/72428/12, К/800/27596/13 відповідно), які, на думку заявника, підтверджують неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, а саме статті 201 ПК.

Проте ухвали Вищого адміністративного суду України від 2 та 3 березня 2016 року (справи №№ К/800/14909/14, К/800/37818/15 відповідно), на які заявник посилається як на підставу для перегляду оскаржуваного рішення касаційного суду, Верховний Суд України не може взяти до уваги, оскільки Вищий адміністративний суд України своєю ухвалою від 2 березня 2016 року рішення судів попередніх інстанцій скасував і справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції, тобто судовий розгляд справи по суті не закінчив, а ухвалою від 3 березня 2016 року залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позову платника податків про скасування податкового повідомлення-рішення, тобто ухвалив рішення, яке не є іншим за замістом у порівнянні з оскаржуваною ухвалою суду касаційної інстанції від 4 лютого 2016 року.

У наданій для порівняння ухвалі від 1 квітня 2014 року                                     (справа № К/9991/72428/12) Вищий адміністративний суд України погодився з висновками судів попередніх інстанції про правомірність податкових повідомлень-рішень, посилаючись на те, що надані ТОВ «РІВ.А.ХОЛДІНГ» товарно-транспортні накладні оформлені з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки відповідні графи не заповнені, а наявні в матеріалах справи первинні документи не відповідають вимогам чинного законодавства та не підтверджують постачання товару.

Відмовляючи у задоволенні позову, в постанові від 2 березня 2016 року                  (справа № К/800/27596/13) касаційний суд дійшов висновку про правомірність прийнятих податковим органом податкових повідомлень-рішень виходячи з того, що встановлені судом обставини щодо постачальників товару, фактичного відвантаження, транспортування товару обґрунтовано ставлять під сумнів фактичну поставку товару відкритому акціонерному товариству «Енергопостачальна компанія «Одесаобленерго» від ТОВ «Грін-Агро».

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню з підстав, наведених нижче.

Згідно з підпунктом «а» пункту 198.1 статті 198 ПК право на віднесення сум податку до податкового кредиту у платника податку виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання товарів та послуг.

Пунктом 201.10 статті 201 ПК  передбачено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум ПДВ до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми ПДВ, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.

Виявлення розбіжностей даних податкової накладної та Єдиного реєстру податкових накладних є підставою для проведення контролюючими органами документальної позапланової виїзної перевірки продавця та у відповідних випадках покупця товарів/послуг.

У разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг, або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV  «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV), що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.

Надходження такої заяви зі скаргою є підставою для проведення документальної позапланової виїзної перевірки зазначеного продавця для з'ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов'язань з податку за такою операцією.

Отже, платник податку може включити до складу податкового кредиту суму ПДВ на підставі податкової накладної за умови реєстрації такого документа в Єдиному реєстрі податкових накладних. У разі ж порушення постачальником порядку реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі покупець товарів/послуг має право додати до податкової декларації заяву зі скаргою на такого постачальника в тому звітному періоді, в якому суму ПДВ на підставі відповідної податкової накладної включено до складу податкового кредиту.

Разом з тим вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 ПК. Так, згідно з пунктом 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон № 996-XIV.

Відповідно до статті 1 цього Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням має дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Згідно зі статтею 1 Закону № 996-ХIV господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

За змістом частин першої та другої статті 9 Закону № 996-ХIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Слід зазначити, що договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку. Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Отже, договір свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання.

Відповідно до наведеного вище визначення господарська операція пов'язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Водночас відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

У зв'язку з наведеним колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України погоджується з позицією апеляційного суду про те, що недоведеність фактичного здійснення господарської операції (нездійснення операції) позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди, а покупця - права на формування цієї податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв'язку з цим юридично дефектних первинних документів, та незважаючи на наявність у платника податку доказів сплати продавцеві вартості товарів/послуг, якщо рух коштів не забезпечений зв'язком з господарською діяльністю учасників цих операцій. При цьому, відсутність ділової мети також є підставою для відмови у наданні податкової вигоди.

Встановивши, що ТОВ «Джетрок» не мало поставок сільськогосподарських товарів і не співпрацювало із іншими суб'єктами господарювання, а також відсутність у нього земельних угідь, придатних до вирощування культур, найманих працівників, техніки, складських приміщень, що є необхідним для здійснення поставки позивачу обумовленого договором від 19 грудня 2014 року № 0119С-14 товару (соняшника врожаю 2015 року) в майбутньому, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про неможливість виконання вказаної господарської операції контрагентом і, відповідно, відсутність у позивача підстав для формування податкового кредиту.

Отже, апеляційний суд у справі, що розглядається, дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову.

За таких обставин ухвалене у справі рішення суду касаційної інстанції слід скасувати, а рішення апеляційного суду залишити без змін.

Відповідно до статті 8 Закону України від 8 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір», враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі.

За клопотанням Інспекції ухвалою Верховного Суду України від 10 червня 2016 року заявнику відстрочено сплату судового збору за подання заяви про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 4 лютого 2016 року - до розгляду справи Верховним Судом України по суті (ухвалення судового рішення у справі).

За правилами частини першої статті 98 КАС суд вирішує питання щодо судових витрат у постанові суду або ухвалою.

Відповідно до частини шостої статті 94 КАС якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції або Верховний Суд України, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Зважаючи на те, що заява Інспекції підлягає задоволенню, витрати зі сплати судового збору за подання заяви про перегляд Верховним Судом України судових рішень слід покласти на позивача.

Керуючись пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 2 червня 2016  року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», статтею 94, частиною першою статті 98, статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 4 лютого 2016 року скасувати.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 5 серпня 2015 року залишити без змін.  

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Болтон Груп» судовий збір за подання заяви про перегляд судового рішення Верховним Судом України у справі № 826/3939/15 у розмірі 6333 грн 60 коп. (шість тисяч триста тридцять три гривні шістдесят копійок) до спеціального фонду Державного бюджету України, реквізити: отримувач коштів - УДКСУ у Печерському районі, 22030102, р/о № 31213207700007; банк отримувача - ГУ ДКСУ у м. Києві, код класифікації доходів бюджету - 22030102; код банку отримувача - 820019; код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 38004897 (у графі платіжного доручення «Призначення платежу» зазначається «Судовий збір (Верховний Суд України, 060)», символ звітності 207).

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий                   О.Б. Прокопенко      

Судді:                               О.Ф. Волков

                                          М.І. Гриців

                                          О.В. Кривенда

                                          І.Л. Самсін

 

Решение №4

 

 

                        

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2017 року                                                                                                                         м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Самсіна І.Л.,суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І.,  Кривенди О.В., Прокопенка О.Б., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом приватного акціонерного товариства «Шляхове ремонтно-будівельне управління № 82» (далі - РБУ)  до Менської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Чернігівській області (далі - ОДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и л а:

РБУ звернулося до суду з позовом до ОДПІ про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 30 травня 2014 року: № 0001752200 - про визначення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) у розмірі 165 813 грн 50 коп., зокрема 130 408 грн основного платежу та 35 405 грн 50 коп. штрафних (фінансових) санкцій; та № 0001772200 - про визначення суми грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 29 798 грн 50 коп. - штрафні (фінансові) санкції.

Позивач мотивував свої вимоги тим, що ці повідомлення-рішення не відповідають чинному законодавству.

Суди встановили, що підставою для прийняття оспорюваних податкових повідомлень-рішень стали результати проведеної позапланової виїзної перевірки РБУ щодо дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні господарських операцій з товариством з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «НБ - Україна» за період з 1 по 30 квітня, з 1 червня по 31 липня 2011 року та з 1 по 30 листопада 2011 року. За результатами перевірки складено акт від 14 листопада 2013 року № 100/22/03448244, у якому зафіксовані порушення пунктів 198.2198.6 статті 198, пунктів 200.1200.2 статті 200 Податкового кодексу України (далі - ПК), внаслідок чого було занижено ПДВ на суму 305 217 грн, зокрема, у квітні 2011 року - на суму 80 157 грн, у червні 2011 року - на суму 154 253 грн, у липні 2011 року - на суму 2198 грн, у листопаді 2011 року - на суму 68 609 грн.

Чернігівський окружний адміністративний суд постановою від 3 червня 2014 року у задоволенні позовних вимог відмовив.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 3 вересня 2014 року постанову суду першої інстанції скасував та ухвалив нову постанову - про задоволення позовних вимог: визнав протиправними та скасував спірні податкові повідомлення-рішення.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 9 червня 2015 року постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 3 вересня 2014 року залишив без змін.

ОДПІ не погодилась із ухвалою суду касаційної інстанції та звернулась із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права -статей ПК.

На обґрунтування заяви додано копію постанови Верховного Суду України від 12 квітня 2016 року (провадження № 21-3270а15), яка, на думку заявника, підтверджує невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Перевіряючи відповідність оскаржуваного рішення суду касаційної інстанції правовому висновку Верховного Суду України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

У постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2016 року міститься правовий висновок, відповідно до якого податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 5 березня 2012 року (провадження № 21-421а11).

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, обґрунтував своє рішення такими встановленими обставинами.

Від державної податкової інспекції (далі - ДПІ) у Святошинському районі м. Києва до ОДПІ надійшов акт від 25 липня 2013 року № 1105/22.2.09/35416451 «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «НБ - Україна» (код 35416451) щодо підтвердження господарських відносин із ТОВ «Асгільдія» (код 38079983) за період вересень-листопад 2011 року; ТОВ «Транс Логістик Плюс» (код 36426209) - за період липень 2010 року; ТОВ «Адіс Медіа Холдинг» (код 33440189) - за період лютий-червень, серпень-жовтень 2012 року; ТОВ «Астана К» (код 37270449) - за період квітень-травень 2011 року; ТОВ «КПТ МІГ» (код 37270370) - за період червень-липень 2011 року».

Згідно з актом ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 13 червня 2012 року № 576/2240/3761757.6 неможливо провести зустрічну звірку ТОВ «Асгільдія», оскільки платник та посадові особи ТОВ «Асгільдія» не знаходяться за юридичною та фактичною адресою: м. Київ, вул. Тургенівська, буд. 825а. В акті зазначено, що згідно з висновком ГВПМ ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ТОВ «Асгільдія» має ознаки фіктивності та відсутності факту реального здійснення господарської діяльності. Встановлено, що директором, головним бухгалтером та засновником ТОВ «Асгільдія» є громадянин ОСОБА_8 Згідно з наданими о/у ГВПМ ДПІ у Шевченківському районі м. Києва пояснень від 1 лютого 2012 року ОСОБА_8 не має відношення до здійснення діяльності цього суб'єкта господарювання.

Вироком Оболонського районного суду міста Києва від 1 березня 2013 року у кримінальній справі № 2605/19306/12 по обвинуваченню засновника ТОВ «Асгільдія» встановлено, що ця особа, діючи умисно, протиправно, з корисливих мотивів, реалізовуючи свій злочинний намір, спрямований на підроблення документів та їх збут з метою використання іншими особами, після підроблення реєстраційних документів ТОВ «Асгільдія», а саме: статуту підприємства, протоколу від 18 квітня 2011 року № 1 загальних зборів учасників ТОВ «Асгільдія», акта приймання-передачі та оцінки майна від 18 квітня 2011 року, здійснив їх збут невстановленій слідством особі, тобто передав їй за грошову винагороду у розмірі 100 доларів США зазначені документи, які в подальшому використовувались останньою та іншою невстановленою слідством особою шляхом подання у відповідні органи державної влади та банківські установи. Підсудний у судовому засіданні свою вину у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 358 Кримінального кодексу України, визнав повністю, покаявся, повністю підтвердивши обставини вчиненого.

У постанові Печерського районного суду міста Києва від 19 червня 2012 року у кримінальній справі № 1-п/13/12 про притягнення до відповідальності засновника спільного підприємства (далі - СП) ТОВ «Інтеркар» зазначено, що директор СП ТОВ «Інтеркар», здійснюючи фінансово-господарську діяльність, з метою ухилення від сплати податків створив видимість проведення ряду операцій по придбанню послуг, зокрема у ТОВ «Асгільдія», яке має ознаки фіктивності. Директор СП ТОВ «Інтеркар» за невстановленою адресою отримав від невстановленої слідством особи податкові накладні, виписані, зокрема, ТОВ «Асгільдія» на адресу СП ТОВ «Інтеркар», відповідно до яких нібито надані послуги. Фактично ж послуги ТОВ «Асгільдія» не надавались, оскільки це підприємство фактично фінансово-господарську діяльність не здійснювало.

Також в акті перевірки ДПІ у Святошинському районі ГУ Міндоходів у м. Києві зазначено, що від ДПІ у Шевченківському районі м. Києва надійшов акт від 7 вересня 2011 року № 1985/23- 04/37270370 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «КПТ МІГ» (код 37270370) з питань правильності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту за червень, липень 2011 р.». Згідно з цим актом ГВПМ ДПІ у Шевченківському районі м. Києва отриманий висновок спеціаліста щодо проведення почеркознавчого дослідження копій документів звітної частини справи ТОВ «КПТ МІГ», за яким встановлено невідповідність підпису директора, засновника товариства ОСОБА_7 (декларації з ПДВ за червень, липень 2011 року, уточнюючий розрахунок, декларації з податку на прибуток). У Науково-дослідному експертно-криміналістичному центрі при УМВС України було проведено експертизу відповідності підписів директора і засновника ТОВ «КПТ МІГ» ОСОБА_7 У ході аналізу встановлено, що всі досліджені експертом документи за червень, липень 2011 року підписані не ОСОБА_7, а іншою особою, про що складено висновок спеціаліста від 18 липня 2011 року № 229.

Вироком Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 12 червня 2013 року у кримінальній справі № 149/1576/13-к стосовно посадової особи ТОВ «Акарамбус» встановлено, що директор ТОВ «Акарамбус» протягом квітня-серпня 2011 року, достовірно знаючи, що все реалізоване молокопереробним підприємствам інших областей України молоко було придбане ТОВ «Акарамбус» у населення Хмільницького району, з корисливих мотивів, маючи на меті умисне ухилення від сплати податків, отримав у невстановлених осіб фіктивні первинні бухгалтерські документи (договори, накладні, податкові накладні, спеціалізовані товарні накладні, подорожні листи вантажного автомобіля), які свідчили про постачання підприємствами, зокрема ТОВ «КПТ МІГ», молока ТОВ «Акарамбус». У подальшому, реалізовуючи намір на умисне ухилення від сплати податків, директор ТОВ «Акарамбус» передав фіктивні первинні бухгалтерські документи про нібито постачання молока ТОВ «Акарамбус», зокрема від ТОВ «КПТ МІГ», головному бухгалтеру товариства.

Також ДПІ у Святошинському районі ГУ Міндоходів у м. Києві отримано від ДПІ у Шевченківському районі м. Києва акти від 21 червня 2011 року № 1515/23-08/37270449 та від 2 серпня 2011 року № 1762/23-04/37270449 про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ «АСТАНА К» (код 37270449), відповідно, за квітень і травень 2011 року. У ході невиїзної документальної перевірки ТОВ «АСТАНА К» встановлено порушення частини п'ятої статті 203, частин першої та другої статті 215, статті 216 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах: відсутність об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів (послуг). Вищевикладене свідчить про відсутність у ТОВ «АСТАНА К» адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по укладених угодах та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань. Останнє, у свою чергу, свідчить про відсутність наміру створення правових наслідків. Тобто, такі угоди мають фіктивний характер. Таким чином, задекларовані податкові зобов'язання за період квітень-травень 2011 року за результатами перевірки зменшені до 0 грн і задекларований податковий кредит за період квітень-травень 2011 року за результатами перевірки також зменшений до 0 грн.

Згідно з ухвалою Ставищенського районного суду Київської області від 29 листопада 2013 року у справі № 378/1236/13-к відносно ТОВ «Верона ЛТД» судом встановлено, що шляхом безпідставного віднесення сум ПДВ до податкового кредиту ТОВ «Верона ЛТД» щодо придбання товарно-матеріальних цінностей у підприємств, які здійснюють діяльність із ознаками фіктивності, зокрема, ТОВ «АСТАНА К» ухилилось від сплати податку на прибуток та ПДВ.

У постанові Печерського районного суду міста Києва від 19 червня 2012 року у кримінальній справі стосовно посадової особи СП ТОВ «Інтеркар» зазначено, що директор СП ТОВ «Інтеркар», здійснюючи фінансово-господарську діяльність, з метою ухилення від сплати податків створив видимість проведення ряду операцій по придбанню послуг, зокрема у ТОВ «АСТАНА К», яке має ознаки фіктивності. Директор СП ТОВ «Інтеркар» за невстановленою адресою отримав від невстановленої слідством особи податкові накладні, виписані, зокрема, ТОВ «АСТАНА К» на адресу СП ТОВ «Інтеркар», відповідно до яких нібито надані послуги. Фактично ж послуги ТОВ «АСТАНА К» не надавались, оскільки це підприємство фактично фінансово-господарську діяльність не здійснювало.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що зазначені вище обставини свідчать про відсутність здійснення реальних господарських операцій контрагента позивача ТОВ «НБ - Україна» з його постачальниками, і, як наслідок, відсутність у ТОВ «НБ - Україна» товару для поставки РБУ.

Натомість суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився касаційний суд, скасовуючи постанову суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, належним чином не обґрунтував та не зазначив, які саме первинні бухгалтерські документи підтверджували здійснення господарських операцій між позивачем і його контрагентом та чи спричинили вони реальні зміни в майновому стані РБУ. Також суди апеляційної та касаційної інстанцій у своїх рішеннях не спростували доводи суду першої інстанції про відсутність здійснення реальних господарських операцій та наявність кримінальних проваджень щодо зазначених контрагентів. Належна перевірка та встановлення таких обставин має істотне значення для правильного вирішення спору.

Верховний Суд України позбавлений процесуальної можливості встановлювати обставини, давати оцінку доказам, а відтак позбавлений можливості постановити рішення у справі у зв'язку з неповним встановленням обставин справи.

За змістом частини першої -статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України (далі  КАС ) справи розглядаються Верховним Судом України за правилами, встановленими главами і 3  розділу IV цього Кодексу .

Оскільки частиною другою статті 227 КАС передбачено, що порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, є підставою для скасування судових рішень і направлення справи на новий судовий розгляд, а Верховний Суд України позбавлений можливості установити необхідні обставини у цій справі та ухвалити нове судове рішення без їх наявності, це, на думку колегії суддів, є підставою для скасування рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ураховуючи наведене та керуючись пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів»статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву Менської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Чернігівській області задовольнити частково.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від  9 червня 2015 року  та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 3 вересня 2014 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.                        

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий                           І.Л. Самсін

Судді:                                      О.Ф. Волков

                                                 М.І. Гриців                                     

                                                 О.В. Кривенда

                                                 О.Б. Прокопенко

 

 

 

Решение №5

 

 

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

4 жовтня 2016 року                                                                                                                        м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого                 Кривенди О.В.,

суддів:     Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Прокопенка О.Б.,

при секретарі судового засідання Ключник А.Ю.,

за участю представників:

позивача - Мазура В.В., Ромащенка О.М., Капустінської О.Г.,

відповідача - Павловича Д.М., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» (далі - ДП «Укрспирт») до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області (правонаступником якої є Броварська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Київській області; далі - ОДПІ, ДФС відповідно) про скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и л а:

У грудні 2014 року ДП «Укрспирт» звернулося до суду з позовом, у якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення від 1 жовтня                   2014 року № 0008222201, згідно з яким йому збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» на 14 011 250 грн, з яких 9 340 833 грн - за основним платежем і 4 670 417 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями.

На обґрунтування позову ДП «Укрспирт» зазначило, що воно правомірно і правильно визначило податкові зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ), а висновки податкового органу є безпідставними, адже укладені договори мали реальний характер.

Суди встановили, що ОДПІ провела документальну позапланову виїзну перевірку ДП «Укрспирт» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з товариством з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Карраген» за травень 2014 року та ТОВ «Білдінг-Індастрі» за червень 2014 року, за результатами якої складено акт від 12 вересня 2014 року № 550/10-06-22-01/37199618, у якому зазначено, що       ДП «Укрспирт» порушило пункти 198.2 , 198.3 , 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК), а саме - занизило ПДВ на загальну суму                 9 340 833 грн. На підставі висновків, що викладені в акті перевірки, ОДПІ прийняла оскаржуване податкове повідомлення-рішення.

Київський окружний адміністративний суд постановою від 12 лютого 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2015 року, позов  задовольнив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 26 травня 2015 року ці судові рішення залишив без змін.  

У заяві про перегляд судового рішення Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), ОДПІ зазначає, що в доданих до заяви ухвалах Вищого адміністративного суду України від 26 квітня 2016 року (справи №№ К/800/8059/15, К/800/48948/14) по-іншому, ніж в оскаржуваній ухвалі, застосовано положення пунктів 198.2198.3198.6      статті 198 ПК. Просить скасувати всі ухвалені у справі судові рішення та прийняти нове - про відмову у задоволенні позову.

У судовому засіданні представник відповідача, з наведенням відповідних мотивів, просив скасувати усі постановлені у справі судові рішення та прийняти нове - про відмову у задоволенні позову.

Представники позивача, навівши свої обґрунтування, вважали, що рішення судів у справі, що розглядається, є законними, а тому підстав для їх скасування немає.

Заслухавши пояснення сторін, перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заява ОДПІ підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.  

У справі, яка розглядається, Вищий адміністративний суд України погодився із висновками судів попередніх інстанцій про безпідставність твердження податкового органу про неправомірне формування ДП «Укрспирт» податкового кредиту за господарськими операціями, що здійснювались між ним та ТОВ «Карраген» і ТОВ «Білдінг-Індастрі», з огляду на відсутність ознак реального характеру цих операцій. Суд визнав, що реальність здійснення господарських операцій між позивачем та цими його контрагентами підтверджується наявними в матеріалах справи податковими накладними, видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, платіжними дорученнями, які оформлені відповідно до вимог чинного законодавства і є  документами первинного обліку, використання позивачем придбаного товару у власній господарській діяльності підтверджується матеріалами справи, ТОВ «Карраген» і ТОВ «Білдінг-Індастрі» на час спірних відносин були зареєстровані як платники податку відповідно до вимог чинного законодавства.

Водночас у наданих на обґрунтування заяви ухвалах Вищого адміністративного суду України від 26 квітня 2016 року цей суд виходив із того, що для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської діяльності, визначальною ознакою якої є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. За відсутності ж факту придбання товарів чи послуг відповідні суми не можуть включатись до складу податкового кредиту навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів.    

При цьому в ухвалі № К/800/8059/15 суд визнав, що в разі встановлення відсутності факту здійснення господарської операції між позивачем та його контрагентом, посадова особа якого заперечує свою участь у створенні та діяльності вказаного товариства, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, виписані від його імені податкові накладні та інші первинні документи бухгалтерського та податкового обліку не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважною особою звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому формування на основі таких документів податкового обліку позивачем є протиправним.

В ухвалі № К/800/48948/14 суд виходив із того, що особа, яка є директором, головним бухгалтером та засновником одного з контрагентів позивача, не має відношення до здійснення діяльності цього товариства, яке було утворено з метою прикриття незаконної діяльності невстановлених слідством осіб, у провадженні слідчого відділення податкової міліції ДПІ у Подільському районі м. Києва знаходиться кримінальна справа за ознаками правопорушення, передбаченого частиною другою статті 205 Кримінального кодексу України (далі - КК) відносно іншої особи за створення/придбання з метою прикриття незаконної діяльності іншого контрагента позивача,                   підприємство знаходилось поза межами контролю формального (номінального) директора, а від імені контрагента невідомі особи лише оформляли відповідні документи.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні касаційним судом норм матеріального права у подібних правовідносинах, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 ПК. Так, згідно з положенням пункту 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від             16 липня 1999 року № 996-ХIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-ХIV).

Відповідно до статті 1 цього Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК визначено, що господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно зі статтею 1 Закону № 996-ХIV господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

За змістом частин першої та другої статті 9 Закону № 996-ХIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарської операції.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

За правилами пункту 198.3 статті 198 ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1    статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов'язаний суб'єкт владних повноважень.

Разом з тим відповідно до принципу змагальності суб'єкт господарювання має спростувати доводи суб'єкта владних повноважень, якщо їх обґрунтованість заперечує.

Висновки ОДПІ про те, що господарські операції позивача з придбання товару (кукурудзи) у ТОВ «Карраген» і ТОВ «Білдінг-Індастрі» не мали реального характеру, контрагенти фактично не поставляли товар позивачу, адже вони не мають для цього відповідних адміністративно-господарських можливостей, ґрунтуються на даних, викладених у листі оперуповноваженого Головного управлдіння Міндоходів у Київській області від 4 вересня 2014 року                                 № 7097/7/10-36-07-07: допитані свідки керівники ТОВ «Карраген» і ТОВ «Білдінг-Індастрі» за винагороду погодилися стати директорами цих юридичних осіб без наміру здійснювати підприємницьку діяльність, до діяльності зазначених юридичних осіб та підписання фінансово-господарських документів не мають жодного відношення. Крім того, ОДПІ послалася на дані ДПІ у Печерському районі м. Києва, викладені в актах від 1 і 27 липня           2014 року № 1830/26-55-2202/38750930 і № 2024/26-55-22-08/39025703 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Карраген» і «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Білдінг-Індастрі» відповідно.  

Під час судового розгляду цієї справи ДФС листом від 21 січня               2015 року № 1167/5/99-99-01 повідомила суд, що слідчим управлінням кримінальних розслідувань Головного слідчого управління фінансових розслідувань ДФС проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні № 32014110130000014 від 19 лютого 2014 року за фактом того, що службові особи ДП «Укрспирт» при здійсненні фінансово-господарської діяльності підприємства протягом березня-червня 2014 року, зловживаючи своїм службовим становищем, діючи всупереч інтересам служби, здійснили розтрату чужого майна - державних коштів на загальну суму більш ніж            172 млн грн, що підпадає під ознаки злочину, передбаченого частиною п'ятою статті 191 КК , та умисне ухилення від сплати податків на суму більш ніж         28 196 666 грн 70 коп., що підпадає під ознаки злочину, передбаченого частиною третьою статті 212 КК , у тому числі й у зв'язку зі здійсненням господарських операцій з ТОВ «Карраген» та ТОВ «Білдінг-Індастрі».

У додатку до цього листа ДФС надіслала протокол допиту свідка        ОСОБА_5, який показав, що за винагороду погодився стати засновником і керівником ТОВ «Білдінг-Індастрі» без наміру здійснювати підприємницьку діяльність, до діяльності вказаної юридичної особи та підписання фінансово-господарських документів не має жодного відношення.

ОДПІ під час судового розгляду справи надала суду копію протоколу допиту свідка ОСОБА_6, який також показав, що за винагороду погодився стати засновником і керівником ТОВ «Карраген» без наміру здійснювати підприємницьку діяльність, до діяльності вказаної юридичної особи та підписання фінансово-господарських документів не має жодного відношення.  

Суд першої інстанції, з яким погодилися суди апеляційної і касаційної інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, вказав, що протоколи допиту громадян ОСОБА_6 та ОСОБА_5 як свідків до уваги не приймає як неналежні та недопустимі докази, адже ці відомості отримано відповідачем не тільки поза межами судового процесу, а й з порушенням принципу безпосередньої перевірки цих доказів як судом, так і посадовими особами ОДПІ, які здійснювали перевірку відповідача. Крім того, за своїм змістом свідчення зазначених громадян стосуються їх особистої протиправної діяльності та ступеню вини, які належить з'ясовувати в межах кримінального провадження.

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України з таким висновком не погоджується виходячи з правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду України від 5 березня    2012 року (справа № 21-421а11), відповідно до якого податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

При розгляді конкретної справи суди такі доводи органу влади мають перевіряти та оцінювати.

У справі, що розглядається, суди не врахували висновків Верховного Суду України щодо застосування норм податкового законодавства, що викладені у його постановах, та не навели мотивів, з яких вони відступили від правової позиції, викладеної у зазначених висновках. Належним чином суди не перевірили й доводів ОДПІ щодо нездійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами,  а відтак усі постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню.  

Водночас для ухвалення рішення по суті позовних вимог з урахуванням наведеного вище правового висновку Верховного Суду України необхідно повно, всебічно та об'єктивно дослідити всі докази у справі та дати їм належну оцінку.      

Верховний Суд України, розглядаючи справу в межах наданих йому повноважень, позбавлений процесуальної можливості встановлювати обставини справи, досліджувати докази та оцінювати їх.  

За таких обставин справа після скасування усіх постановлених у ній судових рішень має бути передана на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового судового розгляду необхідно врахувати наведене та постановити законне й обґрунтоване судове рішення.

Суд має врахувати й те, що вироком Печерського районного суду міста Києва від 21 грудня 2015 року  засновника і директора ТОВ «Білдінг-Індастрі» визнано винним у пособництві фіктивному підприємництву - придбанні суб'єкта підприємницької діяльності ТОВ «Білдінг-Індастрі» з метою прикриття незаконної діяльності.  

Цим вироком встановлено, що невстановлені слідством особи, які діяли від імені ТОВ «Білдінг-індастрі», з метою прикриття незаконної діяльності, документально оформили фіктивні фінансово-господарські операції із             ДП «Укрспирт» щодо купівлі-продажу кукурудзи, на підставі яких                  ДП «Укрспирт» перерахувало на розрахунковий рахунок ТОВ «Білдінг- індастрі» кошти в сумі 114 180 000 грн та безпідставно сформувало податковий кредит з ПДВ.

Керуючись пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів»статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області задовольнити частково.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2015 року, ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від             26 березня 2015 року та Вищого адміністративного суду України від                  26 травня 2015 року скасувати.

Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий                                                                                      О.В. КривендаСудді:                                                                    О.Ф. Волков М.І. Гриців О.Б. Прокопенко                                                                                                       

Решение №6

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

 

ПОСТАНОВА

 

від 14 березня 2017 року

 

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі: головуючого - Прокопенка О. Б., суддів: Гриціва М. І., Кривенди О. В., Самсіна І. Л., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Поліспект" (далі - ТОВ "Поліспект") до державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - Інспекція) про скасування податкових повідомлень-рішень, встановила:

 

У січні 2013 року ТОВ "Поліспект" звернулося до суду з позовом до Інспекції про скасування податкових повідомлень-рішень від 13 лютого 2012 року: N 000842312, яким визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 2513425 грн. за основним платежем та 415372 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; N 000832312, яким визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) в розмірі 1786521 грн. за основним платежем та 339636 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

 

На обґрунтування позову ТОВ "Поліспект" послалося на те, що висновки акта перевірки, на підставі яких винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення, не відповідають дійсним обставинам справи та нормам чинного законодавства, а первинні бухгалтерські документи, отримані від контрагентів відповідають вимогам закону та мають усі необхідні реквізити. Тому вважає, що суми по податкових накладних контрагентів правомірно включені позивачем до валових витрат і податкового кредиту відповідних періодів.

 

Суди встановили, що Інспекція провела документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Поліспект" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, правильності обчислення та повноти сплати до бюджету податку на прибуток підприємства та ПДВ за період з 30 вересня 2009 року по 30 вересня 2011 року, за результатами якої склала акт від 6 січня 2012 року N 17/23-12/36176804 (далі - Акт).

 

У ході перевірки контролюючий орган встановив порушення ТОВ "Поліспект" вимог підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року N 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (чинного на час виникнення спірних відносин; далі - Закон N 334/94-ВР), підпункту 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 3 квітня 1997 року N 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (чинного на час виникнення спірних відносин; далі - Закон N 168/97-ВР), пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України (далі - ПК).

 

На підставі Акта Інспекція прийняла спірні рішення.

 

Не погоджуючись зі спірними рішеннями, ТОВ "Поліспект" звернулося до суду з відповідним позовом за захистом своїх порушених прав та інтересів.

 

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 10 квітня 2013 року відмовив у задоволенні адміністративного позову.

 

Рішення суду вмотивовано тим, що Інспекція довела, що зміст угод, укладених між позивачем та його контрагентами - ТОВ "ФПГ "Сквош", ТОВ "ФК "Соларіс", не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків та свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договору або приховування дійсного об'єкта оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування.

 

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 29 жовтня 2013 року скасував рішення суду першої інстанції та прийняв нове, яким задовольнив позовні вимоги: визнав протиправними та скасував спірні рішення.

 

Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з відсутності порушень у діях ТОВ "Поліспект" вимог податкового законодавства при формуванні складу валових витрат та податкового кредиту з ПДВ по господарських операціях з придбання товарів (робіт, послуг) у ТОВ "ФПГ "Сквош" та ТОВ "ФК "Соларіс".

 

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 2 листопада 2015 року залишив у силі рішення суду апеляційної інстанції, при цьому дійшов висновків, що перевірка ТОВ "Поліспект" була призначена відповідно до кримінально-процесуального закону, але за відсутності відповідного судового рішення у кримінальній справі, а отже, у Інспекції не було правових підстав для прийняття спірних рішень.

 

6 червня 2016 року до Верховного Суду України надійшла заява Інспекції про перегляд з підстави, передбаченої пунктами 1, 5 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) ухвали Вищого адміністративного суду України від 2 листопада 2015 року.

 

На обґрунтування заяви додано копії судових рішень Вищого адміністративного суду України від 16 лютого та 6 квітня 2016 року (NN 826/1850/13-а, 826/83/13-а відповідно), які, на думку заявника, підтверджують неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень статті 5 Закону N 334/94-ВР, підпункту 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону N 168/97-ВР, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200 ПК. Також були надані копії постанов Верховного Суду України від 5 березня 2012 року, 1 грудня 2015 року (справи NN 21-421а11, 21-3788а15 відповідно) - як підтвердження невідповідності ухвали суду касаційної інстанції від 2 листопада 2015 року викладеним у постановах Верховного Суду України висновкам щодо застосування зазначених норм матеріального права у подібних правовідносинах.

 

У справах, ухвали від 16 лютого та 6 квітня 2016 року в яких додано до заяви про перегляд судового рішення, суд касаційної інстанції, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, погодився з їх висновками щодо відсутності підстав для задоволення позову та скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, оскільки поданими позивачами доказами не підтверджено факти реального здійснення спірних господарських операцій.

 

У постанові Верховного Суду України від 1 грудня 2015 року міститься правовий висновок про те, що статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку, оскільки подані суб'єктом господарювання первинні документи бухгалтерського та податкового обліку (податкові накладні, акти приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) тощо) не є достатніми доказами фактичного виконання операцій; спірні господарські операції не підтверджені належними первинними документами, що в сукупності з виявленими податковим органом фактами щодо фіктивної діяльності контрагента позивача свідчить про безтоварність господарських операцій, що виключає правомірність їх відображення у податковому обліку цього товариства.

 

У постанові від 5 березня 2012 року Верховний Суд України зазначив, що віднесення відображених у первинних документах сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним, оскільки у ході розгляду справи суди попередніх інстанцій встановили, що ТОВ "Фенстер-Омега" і ТОВ "Любомир-1", податкові накладні яких стали підставою для формування ТОВ "Нафта" податкового кредиту, зареєстровані в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України і Реєстрі платників податку на додану вартість за зверненням невстановлених осіб від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності цих товариств, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, а отже, виписані від їхнього імені податкові накладні не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг.

 

У заяві про перегляд судових рішень Інспекція просить скасувати рішення касаційного й апеляційного судів та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

 

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню з підстав, наведених нижче.

 

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону N 334/94-ВР визначено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

 

Відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону N 334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

 

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону N 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

 

Аналогічні за змістом положення містяться й у ПК.

 

Так, вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 ПК. Згідно з пунктом 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

 

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16 липня 1999 року N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон N 996-XIV).

 

Відповідно до статті 1 цього Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

 

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням має дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

 

Згідно зі статтею 1 Закону N 996-XIV господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

 

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

 

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

 

За змістом частин першої та другої статті 9 Закону N 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

 

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

 

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК.

 

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

 

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

 

За змістом пункту 198.1 статті 198 ПК право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

 

Відповідно до пункту 198.3 цієї ж статті ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 ПК, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

 

За правилами пункту 198.6 статті 198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

 

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

 

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов'язаний суб'єкт владних повноважень.

 

Разом з тим відповідно до принципу змагальності суб'єкт господарювання зобов'язаний заперечувати проти доводів суб'єкта владних повноважень.

 

У справі, що розглядається, суди встановили, що ТОВ "Поліспект" здійснювало фінансово-господарські взаємовідносини з фіктивними контрагентами. Зокрема, в ході розслідування кримінальної справи N 1027161К, порушеної по факту фіктивного підприємництва за частиною другою статті 205 Кримінального кодексу України, по ТОВ "ФПГ "Сквош" і ТОВ "ФК "Соларіс" встановлено, що засновником та бухгалтером зазначених товариств, є громадянин ОСОБА_1, який за грошову винагороду зареєстрував у 2009 році ТОВ "ФПГ "Сквош" та ТОВ "ФК "Соларіс", проте господарською діяльністю не займався, поточні та розрахункові рахунки на вказані підприємства не відкривав, печатки на вказані підприємства не отримував та звітність до органів податкової служби не надавав.

 

І ця обставина не може залишатися неврахованою судом, оскільки статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, навіть за формального підтвердження її первинними документами.

 

У зв'язку з наведеним колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України погоджується з позицією суду першої інстанції про те, що недоведеність фактичного здійснення господарської операції (нездійснення операції) позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди, а покупця - права на формування цієї податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв'язку з цим юридично дефектних первинних документів, і незважаючи на наявність у платника податку доказів сплати продавцеві вартості товарів/послуг, якщо рух коштів не забезпечений зв'язком з господарською діяльністю учасників цих операцій. При цьому відсутність ділової мети також є підставою для відмови у наданні податкової вигоди.

 

Суд касаційної інстанції у справі, що розглядається, фактично погодився із висновками суду апеляційної інстанції, а отже, такі рішення не ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права.

 

З огляду на наведене, відповідно до підпункту "б" пункту 2 частини другої статті 243 КАС, постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2013 року, ухвала Вищого адміністративного суду України від 2 листопада 2015 року підлягають скасуванню, а постанова окружного адміністративного суду міста Києва від 10 квітня 2013 року - залишенню в силі.

 

Керуючись пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 2 червня 2016 року N 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів", статтями 241 - 243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України постановила:

 

Заяву державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві задовольнити.

 

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 2 листопада 2015 року, постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2013 року скасувати.

 

Постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 10 квітня 2013 року залишити в силі.

 

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

 

 

 

Головуючий

О. Б. Прокопенко

Судді:

М. І. Гриців

 

О. В. Кривенда

 

І. Л. Самсін

 

 

Решение №7

 

 

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2017 року                                                                                         м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Гриціва М.І., суддів:Волкова О.Ф., Кривенди О.В., Прокопенка О.Б., -розглянувши в порядку письмового провадження справу за заявою державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - ДПІ) про перегляд рішення суду касаційної інстанції у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «ТМ» Гранд Галерея» до ДПІ про скасування податкового повідомлення-рішення,  

встановила:

У квітні 2013 року ТОВ «ТМ» Гранд Галерея» звернулося до суду з позовом, у якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення від

22 липня 2014 року № 100526552208 про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток (податкове зобов'язання і штрафні санкції) на суму 7 117 274 грн.

Предметом перевірки судів у цій справі були дії та рішення податкового органу щодо правильності визначення грошових зобов'язань зі сплати названих платежів за наслідками господарської діяльності ТОВ «ТМ» Гранд Галерея» з ТОВ «Торенія» за період з 1 вересня 2012 року по 31 березня 2014 року.

ТОВ «ТМ» Гранд Галерея» не погодилось із рішенням ДПІ про заниження податкових зобов'язань за господарськими операціями із зазначеним контрагентом і послалося на необґрунтованість висновків акта перевірки від

18 липня 2014 року № 33501/10/26-55-22-08-10, на підставі якого було направлено (вручено) оскаржене податкове повідомлення-рішення.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 3 вересня 2014 року у задоволенні позову відмовив.

Із посиланням на статтю 134, підпункт 138.1.1 пункту 138.1, пункт 138.2 статті 138, підпункт 139.1.19 пункту 139.1 статті 139, пункт 123.1 статті 123 Податкового кодексу України (далі - ПК), частину першу статті 16 Закону України від 2 жовтня 1992 року № 2657-ХІІ «Про інформацію», частину першу статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-ХIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон

№ 996-ХIV), а також на первинні бухгалтерські документи, як-от однакові накладні, накладні-специфікації, накладні (повернення), які надані позивачем, що спростовують характер цих господарських взаємин, суд дійшов висновку, що господарська діяльність ТОВ «ТМ» Гранд Галерея» не була спрямована на отримання майнової вигоди від її здійснення, а звідси - мала нереальний характер. Зазначив, що за даними податкового органу договір купівлі-продажу та інші бухгалтерські документи підписані від імені ТОВ «Торенія» посадовими особами, які заперечують свою участь у діяльності суб'єкта господарювання.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 23 жовтня 2014 року постанову суду першої інстанції скасував та ухвалив нове рішення - про задоволення позову. Своє рішення обґрунтував тим, що господарська діяльність ТОВ «ТМ» Гранд Галерея» була спрямована на отримання майнової вигоди від її здійснення і мала реальний характер. Вказав, що недотримання контрагентом ТОВ «Торенія» податкової дисципліни, що стало, як визнав суд, основним аргументом контролюючого органу для висновку про заниження сум податкових зобов'язань, повинно бути підставою для застосування негативних правових заходів щодо такого контрагента, але не для платника податків, який у взаємовідносинах з цим контрагентом виконав свої податкові й грошові зобов'язання.

Вищий адміністративний суд України погодився з мотивами постанови суду апеляційної інстанції й ухвалою від 2 вересня 2015 року це рішення залишив без змін.

У заяві ДПІ просить переглянути рішення суду касаційної інстанції з установленої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) підстави неоднакового застосування положень статей 139198 ПК у подібних правовідносинах.

На підтвердження неоднакового застосування зазначених норм послалася на ухвали Вищого адміністративного суду України від 14 квітня, 1 вересня 2011 року, 16 червня 2014 року, 21 жовтня 2015 року, 16 лютого, 6 квітня 2016 року (справи №№ К-29003/09, К-20475/08, К/800/45861/13, К/800/41082/13, К/800/55597/14, К/800/41082/13 відповідно).

В аспекті заявленого неоднакового правозастосування колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про таке.

Верховний Суд України (далі - Суд) раніше вирішував питання про усунення розбіжностей у застосуванні згаданих вище норм податкового законодавства в контексті фактичних правовідносин між двома суб'єктами господарювання, одним з яких було те ж ТОВ «Торенія». Господарські операції, які були між цими суб'єктами господарювання і які слугували підставами відображення валових витрат і податкового кредиту із придбання товарів (робіт, послуг) у постачальника ТОВ «Торенія», у часі відбулися тоді ж, що й господарські операції, які враховувалися при обчисленні об'єкта оподаткування у цій справі (жовтень 2012 року - грудень 2013 року, IV квартал 2012 року, 2013 рік). Зокрема, у постанові від 14 червня 2016 року (справа № 21-1318а16) Суд зазначив таке.

Вимоги до підтвердження відомостей, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 ПК. Так, згідно з положеннями пункту 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон № 996-ХIV.

Згідно із частинами першою та другою статті 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та  впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або  машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарської операції і при цьому містять дані, що, зокрема, дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні такої операції.

Наведене кореспондує з положеннями статті 201 ПК, пункт 201.1 якої передбачає, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу складену за вибором покупця (отримувача) в один із установлених цією статтею способів податкову накладну, підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою.

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику (пункт 201.2 статті 201 ПК).

На виконання зазначеної норми ПК Міністерство фінансів України наказом від 1 листопада 2011 року № 1379 затвердило форму податкової накладної та Порядок заповнення податкової накладної (був чинним на час заповнення податкових накладних у спірних відносинах; далі - Порядок).

Згідно з пунктом 1 Порядку податкову накладну заповнює особа, яка зареєстрована як платник  податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер  платника податку на додану вартість.

Податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зазначена у цьому пункті.

За правилами заповнення податкової накладної, встановленими у

пункті 16 Порядку, усі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

Пунктом 138.2 статті 138 ПК встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1

статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У цій справі Суд зазначив також, що, вказуючи на правомірність оскаржуваних рішень ДПІ про донарахування товариству податкових зобов'язань, суд першої інстанції виходив із того, що у ході кримінального провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 212 та частиною другою статті 205 Кримінального кодексу України (далі - КК), засновник і директор ТОВ «Торенія» ОСОБА_1, від імені якого підписані видані цим товариством позивачу первинні документи, заперечив свою участь у діяльності ТОВ «Торенія», а отже, й у підписанні будь-яких первинних документів.

Згідно з ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 26 серпня 2014 року ОСОБА_1 звільнений від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого частиною першою статті 205 КК, а саме створення суб'єкта підприємницької діяльності з метою прикриття незаконної діяльності, у зв'язку із закінченням строків давності, тобто з нереабілітуючих підстав.

За таких обставин Суд сформулював правовий висновок про те, що первинні документи, які стали підставою для формування суб'єктом господарювання податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, видані контрагентом, діяльність якого мала ознаки фіктивного підприємництва, та підписані від імені особи, яка заперечила свою участь у його діяльності, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум до податкового кредиту та визначених пунктом 138.1 статті 138 ПК витрат є безпідставними.

Відображений у цій постанові висновок Суду про те, що діяльність ТОВ «Торенія» мала ознаки фіктивного підприємництва, а видані ним первинні документи не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, що посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, однаковою мірою стосується фінансово-господарських взаємин ТОВ «Торенія» з ТОВ «ТМ» Гранд Галерея», позаяк не може бути такого, що протягом одного й того самого проміжку часу один і той самий контрагент, який має ознаки фіктивності, в одних господарських операціях фігурує як несправжній суб'єкт господарювання, а в інших, зокрема у відносинах з ТОВ «ТМ» Гранд Галерея», як справжній.

Отже, нормативне регулювання спірних правовідносин у взаємозв'язку з проаналізованими фактичними обставинами справи та висновками Суду дає підстави вважати, що рішення судів касаційної та апеляційної інстанцій про дотримання ТОВ «ТМ» Гранд Галерея» визначених законом умов для формування податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права.

Викладене із посиланням на підпункт «б» пункту 2 частини другої

статті 243 КАС зумовлює необхідність скасування ухвали Вищого адміністративного суду України від 2 вересня 2015 року і постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2014 року та залишення в силі постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 3 вересня 2014 року як помилково скасованої.

Керуючись пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів»статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

постановила:

Заяву державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 2 вересня 2015 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2014 року скасувати, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 3 вересня 2014 року залишити в силі.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий                                                                                         М.І. Гриців

Судді:                                                                                                     О.Ф. Волков

                                                                                                                О.В. Кривенда

                                                                                                               О.Б. Прокопенко

 

Решение № 8

 

 

  

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

"25" січня 2017 р.                               м. Київ                                        К/800/225/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Вербицької О.В., Цвіркуна Ю.І.,

секретар судового засідання Корецький  І.О.,

за участю: представників позивача: Задорожного О.В., Олійника О.С.,

                   представників відповідача: Деміденко Ю.В.

розглянувши у судовому засіданні  касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Український графіт»

на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2015 року

у справі  №808/5426/15

за позовом Публічного акціонерного товариства «Український графіт»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у                  м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби

про визнання протиправним та скасування наказу, визнання дій протиправними,

в с т а н о в и в :

Публічне акціонерне товариство «Український графіт» (далі - Товариство) звернулося суд з позовом  до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби  (далі - Інспекція) про визнання протиправним і скасування наказу «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки» від 05 червня 2015 року № 190 та визнання протиправними дій по проведенню перевірки.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 23 вересня 2015 року позовні вимоги задоволені: визнано протиправним та скасовано наказ Інспекції «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ПАТ «Укрграфіт» від 05 червня 2015 року №190; визнано протиправними дії відповідача по проведенню на підставі наказу від 05 червня 2015 року №190 документальної позапланової виїзної перевірки Товариства щодо дотримання вимог податкового законодавства при господарських взаємовідносинах з платником податків ТОВ «Українська нафтогазова компанія» (код ЄДРПОУ 37764888) за період вересень 2012 року - листопад 2013 року.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2015 року апеляційну скаргу Інспекції задоволено, постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 23 вересня 2015 року скасовано, відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просив його скасувати.

В письмових запереченнях Інспекція не погоджувалась із доводами, наведеними позивачем в касаційній скарзі, просила залишити її без задоволення, а рішення  суду апеляційної інстанції - без змін.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши представників сторін, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем було здійснено перевірки правомірності нарахування Товариством від'ємного значення різниці між сумою податкового кредиту за вересень 2012 року по серпень 2013 року та бюджетного відшкодування податку на додану вартість за рахунок платника податків у банку за вересень 2012 року по серпень 2013 року в тому числі при господарських операціях з                              ТОВ «Українська нафто-газова компанія», за результатами яких складено довідки від 01 січня 2013 року № 22/24-2/00196204, від 21 січня 2013 року № 43/24-2/00196204, від 22 березня 2013 року №147/24-2/00196204, від 20 травня 2013 № 241/24-2/00196204, від 20 червня 2013 року № 299/24-2/00196204, від 30 серпня 2013 року № 103/30-20/00196204, від 11 листопада 2013 року №223/30-20/00196204.

Постановою старшого слідчого з особливо важливих справ слідчого управління фінансових розслідувань Міжрегіонального головного управління ДФС - Центрального офісу з обслуговування великих платників від 07 травня 2015 року на підставі статті 93 Кримінального процесуального кодексу України призначено по кримінальному провадженню №32014100110000270 (за фактом ухилення від сплати податків службовими особами Товариства) документальну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства при здійсненні господарської діяльності за період з 01 січня 2012 року по 01 січня 2014 року.

На підставі вказаної постанови, підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України Інспекцією видано наказ «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки публічного акціонерного товариства «Укрграфіт» від 05 червня 2015 року №190 тривалістю 15 робочих днів з 08 червня 2015 року.

Згідно із вказаним наказом перевірці підлягає дотримання вимог податкового законодавства при господарських взаємовідносинах Товариства з ТОВ «Українська нафто-газова компанія» за період вересень 2012 року - листопад 2013 року У період з 08 червня 2015 року по 26 червня 2015 року відповідачем проведена перевірка позивача, за результатами якої складено акт від 06 липня 2015 року №103/28-04-46-10/00196204.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що при прийнятті оскаржуваного наказу та здійсненні дій по проведенні перевірки відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд апеляційної інстанції не погодився з такими висновками суду першої інстанції та зазначив, що допуск до перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні податкової перевірки. А відтак, позови платників податків, спрямовані на оскарження рішень (у тому числі наказів про призначення перевірок), дій або бездіяльності контролюючих органів щодо призначення та/або проведення перевірок можуть бути задоволені лише в тому разі, якщо до моменту винесення судового рішення не відбулось допуску посадових осіб контролюючого органу до перевірки. При надходженні до контролюючого органу постанови слідчого про призначення перевірки Податковий кодекс України не передбачає іншого порядку дій, ніж призначення такої перевірки,  тому оскаржуваний наказ прийнятий на підставі та у межах повноважень, передбачених законом. Також суд зазначив, що при надходженні до контролюючого органу постанови слідчого про призначення перевірки Податковий кодекс України не передбачає іншого порядку дій, ніж призначення такої перевірки.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Зі змісту підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України (далі - ПК) слідує, що предметом документальної перевірки є, зокрема, своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, що проводиться з використанням усіх документальних, речових та цифрових носіїв інформації про господарські операції платника.

В силу вимог підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 ПК документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких обставин: отримано судове рішення суду (слідчого судді) про призначення перевірки або постанову органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, слідчого, прокурора, винесену ними відповідно до закону.

Отже, наведена норма містить імперативний припис щодо обов'язку податкового органу призначити позапланову перевірку у випадку отримання постанови слідчого у кримінальній справі. При цьому виконання такого обов'язку не передбачає дослідження органом податкової служби підстав призначення відповідної перевірки слідчим, оцінювання правомірності та законності цієї перевірки. Правова оцінка дій слідчого щодо призначення податкової перевірки у рамках кримінальної справи здійснюється у порядку, визначеному кримінально-процесуальним законом.

У той же час згідно з абзацом другим пункту 78.2 цієї ж статті ПК контролюючим органам забороняється проводити документальні позапланові перевірки, які передбачені підпунктами 78.1.178.1.478.1.878.1.11 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу, у разі, якщо питання, що є предметом такої перевірки, були охоплені під час попередніх перевірок платника податків.

Таким чином, оскільки попередніми перевірками, за результатами яких відповідачем складені довідки, які наявні в матеріалах справи (том 1, а.с. 89 -171), вже було здійснено перевірку правомірності нарахування Товариством від'ємного значення різниці між сумою податкового кредиту за вересень 2012 року по серпень 2013 року та бюджетного відшкодування податку на додану вартість за рахунок платника податків у банку за вересень 2012 року по серпень 2013 року при господарських операціях з ТОВ «Українська нафто-газова компанія», у відповідача були відсутні правові підстави для призначення та проведення перевірки, предмет якої був охоплений під час попередніх перевірок позивача.

Позиція щодо неможливості проведення перевірки з питань, які вже були охоплені під час проведення документальних планових виїзних перевірок, висловлена, зокрема, і Державною фіскальною службою України в листі від 23 грудня 2016 № 27825/6/99-99-14-03-03-15 .

Висновок суду апеляційної інстанції про те, що допуск посадових осіб Інспекції до проведення податкової перевірки виключає можливість оскарження наказу про її призначення у судовому порядку не відповідає нормам матеріального права, що регулюють розглядувані правовідносини. Адже дотримання посадовими особами контролюючого органу законодавчо установлених обмежень щодо призначення податкової перевірки є обов'язковою передумовою реалізації податковим органом права на проведення перевірки. Передбачене пунктом 81.1 статті 81 ПК право платника не допустити посадових (службових) осіб до перевірки є лише додатковою гарантією захисту прав платника у сфері публічного права, яким платник вправі скористатися на власний розсуд. Невикористання такого права не може жодним чином виправдовувати допущені суб'єктом владних повноважень порушення під час призначення і проведення податкової перевірки та виключати юридичні наслідки таких порушень.

В силу вимог частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У частині третій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України наведені критерії законності рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, якими є, зокрема, прийняття (вчинення) таких рішень, (дій, бездіяльності) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Правова оцінка дій податкового органу на предмет їх відповідності наведеним ознакам не залежить від реакції платника на такі дії від передбачених законодавством способів захисту платником своїх прав, а також від того, чи фактично використав платник оперативні заходи правового захисту.

Саме такий підхід забезпечує дотримання балансу приватних і публічних інтересів в податкових правовідносинах, які характеризуються нерівністю сторін в силу наявності у податкової інспекції як суб'єкта владних повноважень компетенції застосовувати, зокрема, заходи примусового впливу щодо платника.

Таке правозастосування відповідає також правовій позиції Верховного Суду України, що висловлена в постанові від 21 січня 2015 року (номер рішення в ЄДРСР 43075087), згідно з якою право платника оскаржувати рішення контролюючого органу про проведення перевірки стосовно нього не залежить від виду такої.

З урахувань наведеного суд першої інстанції дійшов юридично правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду апеляційної інстанції - скасуванню. Прийняте із вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права та з вірною правовою оцінкою обставин у справі рішення суду першої інстанції слід залишити в силі.

Керуючись статтями 220221223226230231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в :

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Український графіт» задовольнити.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2015 року скасувати, а  постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 23 вересня 2015 року залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді О.А. Веденяпін    О.В. Вербицька     Ю.І. Цвіркун

 


Fatal error: Class CToolsCssCache contains 1 abstract method and must therefore be declared abstract or implement the remaining methods (DrupalCacheInterface::__construct) in /home/ppk/ppk.org.ua/www/sites/all/modules/ctools/includes/css-cache.inc on line 52